ГЕНИ АБОРИГЕНА, ЩО ПРАГНУТЬ ДО ВЕСНИ

ГЕНИ АБОРИГЕНА, ЩО ПРАГНУТЬ ДО ВЕСНИ

Чим далі, тим більше вироджені і лихі покручі-сини і доньки України, з дитинства зрощені в користі і зневазі до всього українського, не маючи в своїй Душі Любові до Вітчизни, грабують і вбивають Неньку Україну.  

І як ніколи, в цей час війни кривавої, безчесного пристосуванства і корисливої зради, наповнюють свої серця безмежною ЛЮБОВ’Ю до Вітчизни лише аборигени-українці, що прагнуть залишатися Людьми, яким безчестя гірше смерті.

Мені казали –  ти не вмієш жити,

Життя прожив –  нічого не нажив,

Мені казали –  треба послужити

Щоб і собі ти дещо наслужив.

Мені казали поруч з ким стояти,

Щоб вистоять собі життя легке

І радили яких пісень співати,

І на каком, даруйте, язикє…

Та є таке, що я не хочу вміти,

Не вмітиму од роду і повік…

А доведеться в безвість відлетіти

То й відлечу – як чесний чоловік.

Я не один –  нас ще іще багато,

Ще тліємо, хоча й не горимо,

Нам нікуди вже далі відступати,

Не сила наступати –  СТОЇМО !

Ми стоїмо, ми досі на помості,

Напів забуті і напів живі,

Ми стоїмо –  в серцях немає злості,

Ось тільки нерви –  де там тятиві…

Ми стоїмо чужі у власній хаті,

Охаяні, обпльовані, німі,

Ми стоїмо,  потужні і затяті,

Пильнуєм світло в крижаній пітьмі.

Затравлені, змордовані істоти,

Жах небуття  –  легенями п’ємо !

Бо Україна дихатиме доти,

Допоки МИ ЗА НЕЇ СТОЇМО !

Ти вчила, мамо, що Батьківщина - Мати,

Щоб я її як і тебе любив.

Ти вчила, мамо, що Батьківщина - Мати,

І що сини не кривдять матерів.

Я так і жив, як ти веліла, мамо,

Свою любов виспівував зі сцен,

Та вочевидь, змінилася програма

І я тепер лише абориген.

Я задихаюсь, мамо,

Караюсь, мучуся не каюсь, мамо,

Хоч берегла мене від лиха ти,

Але мені нема чим дихати...

Я задихаюсь, мамо,

Караюсь, мучуся не каюсь, мамо,

Хоч берегла мене від лиха ти,

Але мені нема чим дихати...

Я задихаюсь, мамо!..

А матері, либонь, бувають різні,

Хто як хотів, так і навчав синів.

Сини зросли продажні і зловісні,

І їм тепер не треба матерів.

А я це я, такі у мене гени.

Я не один, на щастя я не сам,

В своїм краю ми всі аборигени,

І знову кисень перекрито нам...

І ось тому

Я задихаюсь, мамо,

Караюсь, мучуся не каюсь, мамо,

Хоч берегла мене від лиха ти,

Але мені нема чим дихати...

Я задихаюсь, мамо,

Караюсь, мучуся не каюсь, мамо,

Хоч берегла мене від лиха ти,

Моїй країні нічим дихати...

Весна прийде, весна не змінить плани,

Весна прийде, прийдуть нові сини,

Не спинять їх ні виродки, ні клани,

На те й зима, щоб прагнути весни!

Я задихаюсь, мамо,

Караюсь, мучуся не каюсь, мамо,

Хоч берегла мене від лиха ти,

Моїй країні нічим дихати...

Я задихаюсь, мамо!..

МИ ПРАГНЕМО ВЕСНИ !

Станіслав Стеценко   Mahno.info / Україна

Остогидла нагла брехня, фейсбучна цензура і дискримінація українців за національною і мовною ознакою ?

Приєднуйся до нашого публічного каналу в Telegram: https://t.me/mahno_info

Отримай більше позитиву – підпишися на наш незалежний сайт: http://mahno.info/