«Побєдобєсіє», або ТАНЕЦЬ НА КІСТКАХ

«Побєдобєсіє», або ТАНЕЦЬ НА КІСТКАХ

Щороку день «пабєди» чорною тінню пекучої пам’яті нагадує українцям про жахливі втрати українства під час так званої Великої Вітчизняної Війни. В цей день по старій незагоєній рані, що перетворилася у кривавий мозоль, щороку розжирілі і знахабнілі нащадки совєцьких окупантів товчуться по душам і ятрять невгамовний біль і страждання в українських серцях і душах своїм цинічним, нахабним і відверто садистичним «побєдобєсієм».

Щороку, нащадки колишніх НКВДистів, КДБістів, катів і вбивць, партноменклатури і керівників в усіх сферах управління тоталітарної системи СеРеСеРу, колонами марширували по центральним вулицям усіх міст і сіл України, нагадуючи хто саме переміг в тій війні і кого в дійсності вшановував тоталітаризм.

    Yuriy Syrotyuk  про ту війну і День пам`яті...

 «Для українців Друга світова війна почалася у березні 1939 року, коли угорські союзники   Гітлера напали на Карпатську Україну. А закінчилася вона ... 24 серпня 1991 року, коли   державний український синьо-жовтий прапор та Володимирів Тризуб повернулися на органи влади у Золотоверхому Києві.

У найгарячішу фазу цієї війни Україна була полем битви, а українці переважно «матеріалом» для двох людиноненависницьких антиукраїнських імперій, що зійшлися на території України у кривавому танку.

Та проклята війна забрала цілі покоління українців, що пережили страшний Голодомор і були кинуті у Молох війни майже без шансів вижити.

Для мене символом тієї війни є пам’ятний знак у селі Грушів в Миронівському районі Київської області. Три таблички густо засіяні іменами односельчан, яких забрала та страшна війна.

Івасі, Тодосі, Михасі, Вакули - цих імен ми майже вже не зустрічаємо нині.

Війна позбавила мене можливості бачити моїх дідів, що загинули на своїй землі за свою правду, виборюючи шмат України і видираючи її з зубів окупантів. Для мого малолітнього батька війна продовжилася у уральському концтаборі, куди його з бабою відправили як сім’ю буржуазного націоналіста.

Батьків дядько мій двоюрідний дід теж 10 років по війні провів у концтаборі як плату за те, що вижив у совєцькій армії, на три дні потрапив у німецький полон і втік. Але від совєтів не втік. Після концтабору в Україну повернутися не дали...

Нині, нащадки окупантів щоразу намагаються влаштувати «танці на кістках» наших предків.

А їм потрібна лише пам`ять і пошана...»

Джерело: Yuriy Syrotyuk

Станіслав Стеценко   Mahno.info / Україна

Остогидла «шоколадна» брехня, фейсбучна цензура і дискримінація  українців за національною і мовною ознакою ?

Приєднуйся до нашого публічного каналу в Telegram: https://t.me/mahno_info

Дізнайся правду і отримай більше позитиву – підпишися на наш незалежний сайт: http://mahno.info/