У нас взагалі слово «війна» сьогодні асоціюється з абсолютно іншими подіями, свіжими і актуальними. І це була дійсно наша війна

Уся оця активна маєта з майбутнім Днем Перемоги уже починає викликати у мене не те що тошноту – злість і бажання активного супротиву. З усіма цими квітками маку, сопливими роликами з Талашком, заунивним воєм Інтера та рештою зопалу винайдених атрибутів.

А во ім’я чого усе це робиться? Ну вже ж точно не заради горстки реальних ветеранів, яким має бути щонайменше 88 років. Їм би краще було виплатити по додатковій пенсії, і це було би для них найсвятковішим святом.

Насправді ми за звичкою меншовартісного молодшого брата кинулись догоджати Росії. Мол, гляньте які ми тут усі не фашисти – святкуємо 9 травня. Але ви там на росіях чогось нас невзлюбили, тому ми зараз пощипаємо вас легким українізованим фльором, замаскованим під європейську символіку. На що ми при цьому розраховуємо? На те, що нас будуть менше покривати матом і обприскувати слиною?

Та і що ми взагалі святкуємо під виглядом перемоги? В чому сакральна історична цінність цього свята? Кого ми тоді перемогли? Німеччину? З якою сьогодні намагаємося здружитися, буквально зі шкіри вилазячи і просячи у неї захисту?

Чи, може, фашизм з нацизмом? Так он вони цвітуть і пахнуть на схід він нашої країни! Навіть відтяпали у нас частину території і норовлять лізти далі. При цьому щоденно і щосекундно лізуть до нас із екранів телевізорів, у коментарях на фейсбуках, в телефонних розмовах з одурілими родичами звідтіля.
Гітлерізм? Так нинішній Путін – його прямий учень і послідовник. Бо це саме він навчив нас із вами вбивати росіян. І робити це гордо та з насолодою.

У нас взагалі слово «війна» сьогодні асоціюється з абсолютно іншими подіями, свіжими і актуальними. І це була дійсно наша війна. І до остаточної перемоги там ще ой як далеко. Проте саме вона принесла нам із вами, людям сьогодення, справжні муки, трагедії і втрати. І якось не хочеться розмилювати їх чужими спогадами про події, до яких ми з вами маємо аж занадто віртуальне відношення.

Я ж особисто маю великі претензії до самого поняття «перемога». Бо моя сім’я чудово знає наскільки вона піррова. Це мого діда, селюка з-під Решетилівки, босим і у порваній свитині погнали у київський котел, де він тут же загинув, толком навіть не помацавши зброю.

А там же усі перемоги були такими – іловайськими  та дебальцевими  вперемішку.
Тому, як на мене, цей пережиток совка треба не коряво перефарбовувати на український лад, а максимально та всіма силами забувати та всіляко нівелювати.

P.S. Якщо коротко - святкувати якусь незрозумілу перемогу у час, коли твоя країна перебуває у стадії справжньої війни, просто аморально.

Джерело:  Віктор ЛИТОВЧЕНКО: Святкувати перемогу у час, коли твоя країна перебуває у стадії справжньої війни, аморально