Олексій ШЕВЧЕНКО 

Чим напруженішою настає ситуація в країні і на лінії фронту, тим цинічнішою і нахабнішою стає українська влада, котра замість того, щоб сконцентрувати усі свої зусилля  на захисті  країни, демонструє повне «злітання» з усіх котушок логіки, раціональності і моралі. 

Чим сильніша  і  невідкладніша  потреба в негайних і конкретних  діях, тим голоснішою стає  пустопорожня риторика  про прийдешнє  настання Царства Добра і Справедливості.  В своїх недільних проповідях Яценюк  з релігійним фанатизмом говорить про неможливість зниження тарифів і закликає оформлювати субсидії наче  як квитки в майбутній Рай. (Мабуть навчився  в «Кривавого Пастора», котрий приблизно такою ж мірою «кривавий», в якій Сєня –  «реформатор»).  При цьому він рече з впевненістю, прямо  пропорційній силі крайнього народного  невдоволення  і  ненависті, котрі викликаються  його подібною політикою. І є в цьому якесь завідоме знущання і завідомий садизм, адже «Кулявлоб»  прекрасно знає про  цю народну ненависть і, очевидно,  підсилює знущання  своєю демагогією, отримуючи якусь  свою  похітливу насолоду .

Коли бойові дії на Донбасі підсилюються і наступає момент, коли впору б виконати обіцянки про воєнний стан, Крендель в енний раз плює на цю свою обіцянку і замість цього під канонаду російської важкої зброї готується іти на подальші уступки на мінських переговорах і змінювати Конституцію на догоду меркель, путіну і захарченку.  Таким же викликом українському суспільству є нагородження покидька Охендовского, медведчуківського  вигодованця  Якубовського, поздоровлення бандиту і сепаратисту Кернесу від Гройсмана. 

Всі ці дії, котрі майже співпали у часі, переконливо показують, що ці люди не бояться ні Бога, ні диявола.  Що в них немає ні честі, ні совісті, що вся їхня свідомість представляє собою випалену землю, де ВІДСУТНІ  ВСІ ВИМІРИ  ЛЮДСЬКОГО і що замість звивин у  їхніх мізках зайняли доларові купюри.

Влада все більше нагадує вавилонську блудницю, що загрузла в розпусті і обжерливості, коли ворог стоїть біля воріт. В їх діях видиме лише прагнення влаштувати бенкет під час чуми, ідеологія якого відображена у відомій фразі Людовика ХV: "Apres nous −  la deluge!" («Після нас –  хоч Потоп»!).

Джерело: Олексій ШЕВЧЕНКО