Я ХОЧУ ЖИТИ з Людьми які дуже людяні

Я ХОЧУ ЖИТИ з Людьми які дуже людяні

Час невмолимий, безжальний. І з кожним прожитим роком власного життя все помітніше відчувається набутий життєвий досвід і час, що прискорюється і постійно підвищує темп людського існування.

В цьому шаленому темпі виживання, в постійній боротьбі з часом і життєвими перешкодами на кожному кроці –  моя Душа поспішає. Поспішає встигнути здійснити усі свої мрії, плани і задуми, навіть ті, які здаються нездійсненними.

Набутий життєвий досвід вже закарбував незаперечну істину:  доки Людина рухається –  доки і живе. Саме тому, мріючи колись по дитячому, складаючи потім юнацькі задуми, виношуючи і втілюючи вже дорослі плани, завжди визначав для себе найвищий рівень висоти, а шлях обирав –  найкрутіший, найвагоміший, що майже завжди виявлявся найдовшим і найскладнішим.

Лише після того, як мої плани обростали затвердженими статутами, власними правилами, кодексом честі, українським національним світоглядом і ідеологією, принциповою лінією поведінки в постійній борні,  виявилося, що для їх втілення в життя мені потрібно прожити не менше сотні років.

І хоча моє тіло вкрилося шрамами від постійної борні за правду і справедливість, а душа – хоч і вкрита з усіх сторін рубцями  –  але ще відчувається молодою, енергійною і  загартованою. Вже все мною пережите зараховане у досвід і в цьому стані моє тіло і душа  потребує радісних змін і перемог над ворогами. Але  при підрахунку своїх років, виявив, що мені залишилося менше часу на життя, ніж прожито.

Я почуваюся дитиною, що виграла коробку з цукерками: перші з’їдає залюбки, а коли розуміє, що більшу частину вже з’їдено і смачних цукерок з кожним днем залишається все менше і менше,  лише тоді починає їсти їх зі справжнім задоволенням, смакуючи і насолоджуючись.

Я вже не маю часу на нескінченні суди чи конференції, присвячені статутам, законам, процедурам та внутрішнім правилам, знаючи, що нічого не буде досягнуто так, як мені вже довів мій багатий на піт і кров досвід, який нікого не цікавить.

Саме тому я не маю часу на те, щоб терпіти абсурдних і хамських людей, які поводяться не відповідно до свого віку і життєвого досвіду.

Я не маю часу на боротьбу з пересічністю. Я не хочу бути на зборах, де накачуються ЕГО самовпевнених чи вампірують на щедрих душах Людяних особистостей.

Я не можу терпіти маніпуляторів та опортуністів. Мене турбують заздрісні люди, які намагаються дискредитувати найталановитіших, щоб нахабно  захопити собі їхні позиції, таланти й досягнення.

Мені залишилося надто мало часу, щоб обговорювати заголовки. Я не хочу цього, бо моя Душа поспішає, бо з кожним кроком, роком і прожитим днем цукерок в моїй коробці залишається все менше.

Ось тому на першому плані всього мого життя і постійної борні постає все  найважливіше, те, без чого саме моє існування нічого не варте…

Я хочу, щоб верховенство права стало реальністю, а законність і правопорядок – обов’язковим для всіх.

Я хочу припинити злочинне існування грабіжників, мародерів, шахраїв усіх мастей та інших паразитів, а Людям повернути радість чесної і творчої праці, що дає впевненість і достаток, задоволення  і щастя людського життя.  

Я хочу повернути Людям стійке відчуття справедливості в дійсному житті моєї країни, де духовні цінності мають найвищу ціну і вартість, а індивідуальні матеріальні потреби кожного задовольняються лише шяхом підвищення рівня суспільного життя.

Я хочу щоб Україна  стала Українською, а Українська Держава стала сильною, незалежною і справедливою, що слугує і захищає Українців та забезпечує їм гідне і щасливе життя, а не грабує і вбиває.  

Я хочу щоб мої онуки і правнуки та всі наступні покоління мого Роду і Народу –  розмовляли, співали і думали рідною українською мовою – мовою  своїх славних предків і з гордістю передавали наступним поколінням, що ми не раби чужих Богів, а горді і незалежні онуки Дажбожі.

Я хочу жити з людьми, які дуже людяні. Із людьми, які можуть сміятися зі своїх помилок, які досягли своїх успіхів. Із людьми, які розуміють своє покликання й не ховаються від своїх обов’язків. Із тими, хто захищає людську гідність і хоче тільки бути на боці правди, справедливості й праведності.

Це те, що робить життя гідним життя.

Я хочу оточити себе людьми, які знають, як торкатися сердець інших. Людьми, які через тяжкі удари життя навчилися рости й зберегли ніжні дотики душі.

Так, я поспішаю, поспішаю жити з інтенсивністю, яку може дати тільки зрілість.

Я намагаюся не витрачати даремно жодної з цукерок, які мені лишилися. Я впевнений, що вони будуть смачніші за ті, що я вже з’їв.

Моя мета –  дійти до кінця в злагоді з самим собою, з своїми рідними і близькими та своєю  совістю, в гармонії з усім навколишнім Всесвітом.

Ви думали, що у вас два життя, й раптом ви розумієте, що у вас було і є тільки одне.

Адже зробити власне  життя гідним  –  це дійсно насолода. І хай буде так.

Джерело: Маріо де Андраде.

Станіслав Стеценко   Mahno.info / Україна

Остогидла нагла брехня, фейсбучна цензура і дискримінація українців за національною і мовною ознакою ?

Приєднуйся до нашого публічного каналу в Telegram: https://t.me/mahno_info

Отримай більше позитиву – підпишися на наш незалежний сайт: http://mahno.info/