Варто пам’ятати і переосмислити

 Від  Volodymyr Voytyuk

"Я був учора на параді Перемоги…
Перед Мавзолеєм стояло військо і народ.
Маршал Жуков прочитав урочисту й грізну промову Перемоги. Коли згадав він про тих, що впали в боях у величезних незнаних в історії кількостях, я зняв з голови вбрання.

Оглянувшись, я помітив, шапки більше ніхто не зняв.

Тридцять, якщо не сорок, мільйонів жертв і героїв ніби провалилися в землю, або й зовсім не жили, про них згадали, як про поняття…

Перед величчю їх пам’яті, перед кров’ю і муками не стала площа на коліна, не замислилась, не зітхнула, не зняла шапки.

Мабуть, так і треба.

Чи може ні?" Олександр Довженкo

6 листопада 1943 р. ціною 417 тисяч  життів був звільнений Київ:
На запитання командирів, у що одягнути 300 тисяч мобілізованих, Жуков відповів:
"Как во что? В чьом прішлі, в том воєвать  будут!"
Коли ж зайшла мова про озброєння українців-призовників:
"Автоматічєскім оружиєм етіх людєй нє вооружать! У ніх же за спіной заградотряди!
Дай ім 300 тисяч автоматов – і із заградотрядов нічєго нє останєтся.
Оні  всєх пєрєкосят і чкурнут к немцам. Трьохлінєйку ім образца 1891 года!"
Але заступник командувача 1-м Українським фронтом по тилу генерал Кулешов доповів, що на складах є тільки 100 тисяч трьохлінійок.

Тоді командувач Білоруським фронтом генерал Рокосовський запропонував послати до Москви в Ставку кур’єра, який би попросив допомоги з озброєнням та обмундируванням. І тут прозвучала коронна фраза Жукова:
"Зачєм ми, друзья, здєсь голови морочім. Нахрєна обмундіровивать  і  вооружать етіх хохлов?
Всє  оні  – прєдатєлі.
Чєм больше в Днєпрє  потопім, тєм  мєньше прідьотся в Сібірь послє  войни ссилать!"

P.S. Так,   нам варто пам’ятати  про  те як до українців ставились  тоді і  як  прийшли нині з кривавою війною.  Слід  замислитися над  цими рукотворними  трагедіями  і не святкувати, а в жалобі згадати всіх хто поліг,  поставити свічки в церквах та відправити молебні по загиблим адже значна їх частина й досі не похована  по-людськи за  українськими звичаями.