DataLife Engine > Версия для печати > АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА на ухвалу слідчого судді Печерського райсуду м. Києва Васильєвої Н.П. від 13.07.2017

Виконуючи правозахисні функції і статутні завдання Таврійського благодійного фонду милосердя імені Нестора Махна (далі – Фонду) по захисту Людини української нації від будь-яких форм і проявів дискримінації її прав і свобод, на основі Конституції та чинного вітчизняного і міжнародного законодавства і як засновник та президент Фонду, змушений на захист і в інтересах Фонду звернутися до Вас у зв’язку з тим, що тільки 10.10.2017 року мною було одержано ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Васильєвої Н.П. від 13.07.2017 року щодо внесення кримінального правопорушення в Єдиний реєстр досудових розслідувань, з яким неможливо погодитися з наступних причин і підстав:

1. По фактам масових злочинних зловживань і організованої злочинної діяльності посадових осіб Запорізької обласної юстиції Нікітенка С.В., Пилипенко Д.Ю., Ніколаєвої Г.Є. під безпосереднім керівництвом Данова А.А., яких всіляко заохочує і покриває корумпованих підлеглих та належно не розглядає поданих скарг міністр юстиції України Павло Петренко – від імені Фонду по фактам скоєння тяжкого злочину групою осіб я змушений був звернутися до прокурора Запорізької області Романова В.П. з відповідною заявою № 23 від 17.12.2016 року про скоєння злочину, яку той отримав 23 грудня 2016 року (дивитись додаток).

Але так як прокурор Романов В.П. і його підлеглі прокурори Шаповалов А., Р.Артеменко, І.Бутенко, Бондаренко Н.М., М.Бойко та В.Карман всупереч своїх службових обов'язків відмовилися вносити дані в ЄРДР про організовану злочинну діяльність Данова і його підлеглих з обласного управління юстиції, тим самим приховуючи тяжкий злочин, Фонд був змушений звертатися з відповідною заявою № 6 від 01.02.2017 року до начальника управління СБУ в Запорізькій області Шмітька О.Г. про вчинення злочину, яку він відповідно отримав 06.02.2017 року (дивитись додаток).

Проте і Шмітько О.Г., всупереч чинного законодавства та своїх службових обов'язків, свідомо відмовився належно розглядати, вносити дані до ЄРДР і розслідувати організовану злочинну діяльність посадовців обласної юстиції під орудою Данова А.А., а заяву про вчинення злочину з доданими матеріалами і доказами злочинно відправив до Міністерства юстиції України, яке відверто спустило її «на тормозах» без жодних наслідків і належного реагування (дивитись в додатку лист від Шмітька О.Г.).

Персональні звернення Фонду до голови СБУ Грицака В.С. з заявою № 9 від 22.03.2017 року про вчинення злочину та до Генпрокурора Луценка Ю.В. зі скаргою № 8 від 09.03.2017 року на організовані злочинні дії органів прокуратури також всупереч статей 1, 3, 5, 6, 8, 9, 19, 21-24, 28, 36, 37, 40, 41, 64, 68, 121 Конституції України належно не розглядалися, а дані про правопорушення і скоєний груповий тяжкий злочин свідомо і зумисно не внесені до ЄРДР до цього часу і відповідно належне слідство – не проводиться, а груповий тяжкий злочин продовжується і обростає співучасниками (дивитись в додатку відписку з СБУ за підписом В.Маякова і з Генпрокуратури за підписом О.Шевченка та І.Горбань).

2. В результаті свідомого і зумисного невиконання службових обов’язків щодо внесення даних про здійснений тяжкий груповий злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань та згідно статей 214, 216 КПК України забезпечувати проведення досудового слідства за визначеною законом підслідністю, призвело до значного розширення кола осіб, які стали співучасниками організованої злочинної діяльності Данова А.А., Нікітенка С.В., Пилипенко Д.Ю., Ніколаєвої Г.Є., діяльність яких покривали і заохочували шляхом кругової поруки і масових зловживань посадовим становищем та державною владою прокурори: Романов В.П., Шаповалов А., Р.Артеменко, М.Бойко, І.Бутенко, Бондаренко Н.М., В.Карман, О.Шевченко, І.Горбань та В.Чорний; посадові особи СБУ – Шмітько О.Г та В.Маяков; посадові особи Мінюсту – Денис Чернишов, Павло Мороз та Павло Петренко.

Саме в результаті організованої злочинної діяльності і бездіяльності та масових злочинних зловживань усіх вище вказаних посадовців на державній службі, які злісно не виконують своїх обов’язків по внесенню даних в ЄРДР, в якості співучасників групового тяжкого злочину, що межує зі зрадою українських національних інтересів зі свідомим знищенням конституційного ладу, законності і правопорядку, до цієї справи були долучені державний реєстратор Цап О.В. та начальник Запорізького обласного управління статистики М.Шейко, які по вказівці і злочинному узгодженню з обласним управлінням юстиції під орудою Данова А.А. виготовили документи з завідомо неправдивою інформацією, а потім на основі листування, без згоди і відома Фонду та його засновника насильницьким шляхом змінили організаційно-правову форму Фонду в державних реєстрах «як помилку» і таким чином фактично здійснили примусову реорганізацію нашої громадської організації, щоб в такий протизаконний спосіб позбавити Фонд раніше зареєстрованої громадської діяльності і створити штучні «підстави» для невнесення Фонду повторно до ЄДР з усіма прогнозованими наслідками повного припинення діяльності Фонду.

3. Про організований характер злочинної діяльності по даній справі свідчить і факт протизаконного відкриття «уголовного дєла № 12017080020000472» в Олександрівському відділі поліції м. Запоріжжя слідчим Колокотом. Прокурори не можуть не знати обов’язкові норми ст. 214 КПК України про те, що без внесення даних в ЄРДР досудове розслідування розпочатися не може, а здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення ВЗАГАЛІ НЕ ДОПУСКАЄТЬСЯ і тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Не могли не знати прокурори і про те, що згідно ч. 2 ст. 216 КПК України, дана справа про скоєння групового злочину, що кваліфікується по ч. 3 ст. 364, ч. 1 ст. 366 та ч. 2 ст. 436.1 КК України, за визначеною законом підслідністю мала розглядатися виключно слідчими служби безпеки, а не національної поліції. Але з явно злочинною метою приховати тяжкий груповий злочин, без відповідного внесення даних до ЄРДР, корумпованими прокурорами Запорізької області під безпосереднім керівництвом прокурора області було порушено «уголовноє дєло № 12017080020000472» лише по ч. 1 ст. 366 КПК України, яке завідомо не передбачає і відповідно не матиме належного розслідування органом, якому це не підслідне по закону, а також відповідно не матиме і жодних юридичних наслідків та покарання для організованої злочинної групи Данова з обласного управлінні юстиції.

4. По фактам продовження організованої злочинної діяльності і зростання злочинної групи, Генпрокурору Луценку Ю.В. мною було подано відповідну заяву про вчинення злочину № 16 від 25.06.2017 року, яку він отримав 30 червня 2017 року (дивитись додаток). Але так як і після цього дані до ЄРДР злочинно Генпрокурором Луценком Ю.В. або його заступником не були внесені, через адвокатів ТОВ «Капітал-Спадщина» мною в порядку ст. 303 КПК України було подано відповідну скаргу до Печерського райсуду міста Києва.

Тільки 21.09.2017 року з листа Генпрокуратури за № 04/2/3-1931-17 від 14.09.2017 року вдалося довідатися, що 06.09.2017 року відбулося прийняття і реєстрація в ЄРДР за № 42017000000002860 моєї заяви про кримінальне правопорушення лише … за ч.2 ст. 436-1 КК України, а з ухвалою Печерського райсуду мені вдалося познайомитися тільки 10 жовтня 2017 року (дивитись в додатку супровідний лист № 3434/17 голови Печерського райсуду м. Києва від 02 жовтня 2017 з поштовим штемпелем одержання 10.10.2017).

5. Частина 2 ст. 61 Конституції України визначає і закріплює принцип індивідуалізації юридичної відповідальності правопорушника. Цей принцип знайшов своє відображення в галузевому законодавстві. Так, частина 2 ст. 33 КК України передбачає, зокрема, що при сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього кодексу. В своїй заяві про вчинення злочину № 16 від 25.06.2017 року, мною по фактам організованих злочинних дій ряду посадових осіб державних правоохоронних органів було конкретно вказано коло співучасників організованої злочинної діяльності: Данова А.А., Нікітенка С.В., Пилипенко Д.Ю., Ніколаєвої Г.Є., Цап О.В. і М.Шейко, діяльність яких покривали і заохочували шляхом кругової поруки і масових зловживань посадовим становищем та державною владою прокурори: Романов В.П., Шаповалов А., Р.Артеменко, М.Бойко, І.Бутенко, Бондаренко Н.М., В.Карман, О.Шевченко, І.Горбань та В.Чорний; посадові особи СБУ – Шмітько О.Г та В.Маяков; посадові особи Мінюсту – Денис Чернишов, Павло Мороз та Павло Петренко, організовані злочинні дії і бездіяльність яких відповідно кваліфікуються по ч. 3 ст. 364, ч. 1 ст. 366 та ч. 2 ст. 436.1 КК України.

6. Конституційний принцип індивідуалізації, що згідно ч. 2 ст. 8 Конституції України має найвищу юридичну силу, передбачає обов’язок для суду і прокуратури належне визначення і встановлення конкретних фізичних осіб, що вчинили кримінальне правопорушення і цей принцип забезпечується можливістю визначення і застосування конкретного виду юридичної відповідальності з належною кваліфікацією злочину в залежності від ступеня суспільної небезпечності скоєного правопорушення. При цьому, матеріально-правовою підставою юридичної відповідальності є вчинення особою самого правопорушення. Так згідно з п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються загальні засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, та відповідальність за них. Але як свідчить сам текст оскаржуваної ухвали від 13.07.2017, всупереч Конституції та вище згаданого законодавства ухвала судді Васильєвої Н.П. не містить жодної індивідуалізації осіб та належної кваліфікації скоєного особливо тяжкого групового злочину, що суперечить ч. 2 ст. 60 та ч. 2 ст. 61 Конституції України !

7. Грубе порушення індивідуалізації при встановленні кола осіб та виду їх відповідальності, повна відсутність врахування всіх особливостей та обставин справи, свідоме ігнорування організованого характеру продовжуваного правопорушення та особливо небезпечного ступеня вини і групових протиправних намірів та мотивів скоєного злочину при винесенні оскаржуваної ухвали, призвели до того, що безпосередньо причетна до скоєного особливо тяжкого злочину Генеральна прокуратура, маючи можливість самостійно визначити належну кваліфікацію і підслідність, з метою приховати особливо тяжкий злочин підлеглих прокурорів, за підписом В.Чорного свідомо звужено кваліфікацію з трьох статей (ч. 3 ст. 364, ч. 1 ст. 366 та ч. 2 ст. 436.1 КК України) лише до ч. 2 ст. 436-1 КК України і всупереч ч. 5 ст. 216 КПК України дано на виконання явно злочинне розпорядження, а досудове розслідування злочинно «доручено СУ ГУ Національної поліції в Запорізькій області», яка по закону не має права взагалі цього здійснювати (дивитись в додатку повідомлення Генпрокуратури про прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення № 04/2/3-1931-17 від 14.09.2017).

8. Згідно ст. 1 КПК України, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, а кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, Кримінального процесуального кодексу та інших законів України. Але як незаперечно підтверджують факти і документальні докази, викладені в моїй заяві про вчинення злочину № 16 від 25.06.2017 року, в результаті винесення оскаржуваної ухвали відбулося грубе порушення:

 статей 1, ч. 1 ст. 2, статей 3, 4, 12, 18, 24, 26, ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 364 та ч. 1 ст. 366 КК України, а форма і висновки судді Васильєвої в оскаржуваній ухвалі від 13.07.2017 вплинули на вирішення питання про винуватість ряду високопосадовців та на правильність застосування прокурорами та поліцією Конституції і законів України про кримінальну відповідальність, що дає всі підстави для скасування оскаржуваної ухвали.

Якщо на початку скоєного злочину підслідність даної справи знаходилася в компетенції служби безпеки, то в результаті довготривалого розширення кола причетних до злочину осіб, в список співучасників тяжкого злочину потрапили прокурори Генпрокуратури О.Шевченко, І.Горбань та В.Чорний, прокурор області Романов В.П. і його перший заступник В.Карман та заступники А.Шаповалов і М.Бойко, керівник підрозділу прокуратури І.Бутенко та інші прокурори, визначені пунктами 7-11 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про прокуратуру», заступники міністра юстиції Д.Чернишов, П.Мороз і сам міністр юстиції П.Петренко, військовослужбовці вищого офіцерського складу Служби безпеки України Шмітько О.Г. та В.Маяков, інші державні службовці публічного права, посади яких належать до категорії "А", а скоєний ними груповий злочин згідно ч. 5 ст. 12 КК України відповідно набув статусу особливо тяжкого злочину.

Крім того, саме в результаті повної відсутності в ухвалі судді Васильєвої Н.П. від 13.07.2017 року обов’язкової для кримінального процесу індивідуалізації осіб з належною індивідуалізацією кваліфікації скоєного особливо тяжкого групового злочину по ч. 3 ст. 364, ч. 1 ст. 366 та ч. 2 ст. 436.1 КК України, Генеральною прокуратурою в особі В.Чорного було узурповано державну владу, зі злочинним умислом продовжено віддання явно злочинних наказів і розпоряджень та масові зловживання посадовим становищем і державною владою, виключно з метою забезпечення повного ухилення високопоставлених чиновників публічного права від кримінальної відповідальності за скоєний груповий особливо тяжкий злочин.

9. Абсолютно протизаконна і організована злочинна діяльність Данова А.А., Нікітенка С.В., Пилипенко Д.Ю. і Ніколаєвої Г.Є., Цап О.В., М.Шейко, Романова В.П., Шаповалова А., Р.Артеменка, М.Бойка, І.Бутенка, Бондаренко Н.М., В.Кармана, О.Шевченка, І.Горбаня, В.Чорного, Шмітька О.Г., В.Маякова, Дениса Чернишова, Павла Мороза та Павла Петренка однозначно підпадає під відповідальність по ч. 3 ст. 364, ч. 1 ст. 366 та ч. 2 ст. 436.1 КК України, підриває основи державного устрою, законність і правопорядок та загрожує національній безпеці, а всі їхні вище вказані організовані злочинні дії і свідома бездіяльність (саботаж) здійснюються організовано, свідомо і зумисно, з грубим порушенням присяги державного службовця та чинного вітчизняного і міжнародного законодавства (дивитись детальне обґрунтування чинного вітчизняного і міжнародного законодавства в скарзі Фонду № 12 від 05.10.2016), з метою запровадження державного терору в сфері державної реєстрації, з застосуванням злочинної людиноненависницької ідеології і пропаганди та використання символіки забороненого законом комуністичного тоталітаризму, з очевидною метою знищення української нації і громадської діяльності українців під час неоголошеної війни, для забезпечення подальшої окупації України зовнішніми окупантами і внутрішніми колаборантами і зрадниками на державній службі. Всі вони люто ненавидять усе українське в Україні і своїми злочинними діями намагаються здійснити черговий поворот з європейського курсу на азійський промосковський тоталітаризм, щоб знову повернутися до комуністичного «червоного» терору з застосуванням «бєспрєдєла» в усіх сферах життя, а за рахунок тотальної корупції та власних масових зловживань роблять спробу злочинно припинити нашу громадську діяльність, завдавши при цьому непоправної матеріальної і моральної шкоди Фонду та його членам.

Так як відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи громадянина України захищаються судом, а суть такого захисту полягає в тому, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, на підставі чинного вітчизняного і міжнародного законодавства, враховуючи все вище викладене і додане та керуючись ст.ст. 1, 2,3, 6, 11, 28-30, ч. 3 ст. 364, ч. 1 ст. 366 та ч. 2 ст. 436.1 КК України, ст.ст. 1, 2, 7, 8, 9, 10, 11, 55, 56, 214,215, 216, ч. 3 ст. 392, ст. 395, 407, 409, 410, 411, 412, 413 КПК України

5. Розглянути дану скаргу, ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Васильєвої Н.П. від 13.07.2017 року на підставі пункту 2 ч. 3 ст. 407; пуктів 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 409; пукту 2 ч. 1 ст. 410; пунктів 2, 3, 4 ч 1 та ч. 2 ст. 411; ч.1 ст. 412 та п. 1 ч. 1 ст. 413 – скасувати, а по справі винести нове рішення, яким зобов’язати Генерального прокурора України або його заступника негайно, але не пізніше 24 годин внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відповідні відомості про вчинення посадовими особами органів державної влади Дановим А.А., Нікітенком С.В., Пилипенко Д.Ю. і Ніколаєвою Г.Є., Цап О.В., М.Шейком, Романовим В.П., Шаповаловим А., Р.Артеменком, М.Бойком, І.Бутенком, Бондаренком Н.М., В.Карманом, О.Шевченком, І.Горбанем, В.Чорним, Шмітьком О.Г., В.Маяковим, Д.Чернишовим, П.Морозом та П.Петренком особливо тяжкого групового злочину по ч. 3 ст. 364, ч. 1 ст. 366 та ч. 2 ст. 436.1 КК України, а також зобов’язати призначити належне досудове розслідування згідно ч. 5 ст. 216 КПК України слідчими НАБУ.