Олексій Подольський     «ДЕРЖАВНА ТАЄМНИЦЯ» ЯК ІНСТРУМЕНТ ПОЛІТИЧНОЇ КОРУПЦІЇ

       Повіримо ювілейним обіцянкам Петра Порошенка розслідувати всі резонансні злочини?

       Навіщо і сьогодні ховати справу Гонгадзе за грифом секретно?

       Хто спонсорує цей гриф?

       Чому політики та вище керівництво України, навіть після того, як політичне насильство захлиснуло країну, продовжують кришувати ЗАКРИТІСТЬ процесу незважаючи навіть на те, що особисто і неодноразово давали і Майдану, і міжнародній спільноті та авторитетним інституціям (ПАРЄ та Гельсінська комісія Конгресу США) гарантії прозорості і публічності по справі Георгія Гонгадзе, О. Єльяшкевича та О. Подольського?

       Спершу окреслю, що саме має ознаки таємниці у матеріалах справи. Це лише дві речі: насамперед – це нормативні документи, що регламентують оперативну діяльність так званої «наружки», а по-друге, інформація та самі особи, що продовжують службу у таємних підрозділах, але давали покази по справі.

       Коли учасники процесу до початку суду знайомилися зі справою (більше 100 томів), лише десяток мав гриф «таємно» саме тут була та інформація, про яку я написав вище. Все інше було абсолютно відкритим.
       Проте напередодні процесу чи то витончений меценат Пінчук, за звичай з’їздив до «Хама» у Межигір’я, аби постріляти кабанів, чи то дружній Кучмі пан Пшонка самотужки поставив гриф «таємно» на кожний аркуш справи, – тепер вже не має значення.
       Але саме після цього стали таємними (принаймні – формально) і заяви Гонгадзе, що він робив до ГПУ напередодні своєї загибелі, і чудеса з пошуками та експертизами його тіла, навіть покази його друзів, дружини, нарешті – мами. Тепер за волею Генерального прокурора все це можна оголошувати і досліджувати лише у ЗАКРИТОМУ судовому засіданні.
       Щодо мене – абсолютним абсурдом від ГПУ став гриф «таємно» на друкованих у типографії матеріалах «Української перспективи» та громадського об’єднання «МИ», що розходилися мільйонними накладами у Києві та по всій Україні. Таке мабуть не змогли б придумати навіть генії гротеску: Кафка та Салтиков-Щедрін.
       Натомість за цим абсурдом стоїть абсолютно прагматична і по суті злочинна мета як замовників вбивства Гонгадзе, так і прокурорів-злочинців.
       З одного боку замовники за таємницею ховають від суспільства докази власної провини: плівки із записами, покази свідків, висновки експертиз тощо.
       З іншого – прокурори і політики – утаємничують прямі докази фальсифікацій та фабрикацій, сліди політичної корупції. Докази і сліди, що становлять більше половини фізичного об’єму цієї справи. (Наприклад, цілий том присвячений намаганням сфальшувати справу під бандитів: майже у один день в’язні-наркомани під тортурами почали брати на себе і замах на Єльяшкевича, і моє катування, і вбивство Гонгадзе. Відомі: і виконавці, що пресували в’язнів, і організатори: міністри і прокурори, – саджай під слідство і вони відразу почнуть говорити, які президенти їм замовляли фабрикації цих зізнань, адже кожний слідчий знає, що краще всіх про поплічників свідчать як раз силовики та прокурори.) За цими доказами мали бути навіть не люстровані, а кримінально покарані, генерали МВС та СБУ, половина складу ГПУ, судді, міністри міліції та СБУ та абсолютно всі Генеральні прокурори України. Більше половина з тих, кого треба саджати за цю справу й досі при великих посадах.
       Одна справа щодо загибелі міністра Кравченка, чого варта. ЇЇ навіть до присвоєння грифу «таємно» не показали ані адвокатам родини Кравченка, ані самій родині. Хоча до висновків і матеріалів розслідування самогубства за Законом про інформацію мали б бути допущені не лише вони, а й журналісти. Бо ця справа просто волає: вбивство!!! А генеральний прокурор підписує – самогубство. А тепер цілком законоподібно докази фальсифікації самогубства, докази вбивства головного свідка по справі становлять державну таємницю.
       Гриф таємно – був обов’язковою передумовою фальсифікації і судового слідства, і вироку по справі Пукача. Фальсифікації на користь тих, хто йому замовляв і моє катування і вбивство Гонгадзе. А як свідчить сам Пукач – це були Кучма та Литвин.
       Невипадковим на процесі був і суддя Печерського суду А. Мельник, який до процесу над Пукачем вже фальшував процес і вирок на користь Кучми – по справі про замах на Єльяшкевича. Факт фальшування доведений у матеріалах перевірки, що проводила Вища рада юстиції України. За цими матеріалами Мельник рекомендований за порушення присяги до позбавлення статусу судді. Рішення не приймається, бо немає фізичного складу ВРЮ України. Натомість печерський Мельник у команді Ківалова є чи не активнішим двигунцем «європейської» судової реформи.

       Прикро, але й після другого Майдану нічого не змінилося.
       Тепер під грифом «таємно» розглядають мою апеляцію, де я вимагаю встановити мотиви злочинів, що скоїв Пукач, адже у вироку ви не знайдете жодної відповіді, чому цей генерал робив такі страшні злочини. Я вимагаю, аби у суді були допитані принаймні свідками ті, на кого як на замовників вказує Пукач: Кучма, Литвин та інші високопосадовці, що мали відношення до цієї справи. Адже крім показів обвинуваченого є безліч інших неспростовних доказів його правдивості навіть у тих матеріалах слідства, що не змогла приховати і подала ГПУ. Я вимагаю судового дослідження доказів вбивства свідка і обвинуваченого Кравченка, що від імені Кучми та Литвина давав Пукачу наказ на вбивство. Я вимагаю правосуддя щодо судді А. Мельника, що сфальшував вже другий процес на користь Кучми та його родини.
       І якщо все це державна таємниця, чому мене не заарештують за розголошення?
       Адже вже новий Генеральний прокурор – Ярема дає висновок, що всі матеріали справи мають бути таємні.
       Адже апеляційний суд Києва навіть процедурну частину процесу панічно робить закритою.
       Навіщо цей, на перший погляд, цирк?
       Це стає зрозумілим, якщо знаєш історію відводу попередніх суддів.
       Свій відвід вони взяли після того, як було висунуто клопотання про розслідування злочину, що коївся у стінах печерського Суду.
       Справа у тому, що Пукач публічно – у присутності журналістів, під камери і диктофони, звинуватив суддю Мельника у скоєні по відношенню до нього кримінального злочину. Зокрема він заявив, що під час закритого процесу у Печерському суді і на етапі вивчення обвинуваченим протоколів судових засідань суддя Мельник у окремому приміщені організовував примусові зустрічі Пукача з особами, що не мали до процесу жодного відношення, жодних допусків до державної таємниці. Ці люди, серед яких були і прокурори, і лампаси, і високі посади, шантажували, погрожували Пукачу долею і життям його дітей і рідних, аби він відмовився від одного єдиного: згадок про Кучму і Литвина. Окремі постійні переговори, що організовував суддя Мельник, за словами Пукача, з ним вела Валентина Теличенко, що пропонувала, як він наполягає, від імені судді угоду: у обмін на відмову від показів щодо Кучми суттєве пом’якшення покарання. Пукач не погодився тоді і продовжує тепер наполягати на своїх показах (мабуть його вже не раз і не два прокидали з подібними обіцянками).
       Отже, коли прозвучала вимога перевірити правдивість заяв Пукача (що зовсім не складно, адже з ним завжди присутні кілька людей конвою) перед апеляційними суддями постала дилема: якщо відмовити у перевірці – вони б ставали поплічниками злочину і з часом могли самі понести відповідальність, якщо ж задовольнити це клопотання і призначити перевірку – вони б постали проти волі високих політичних осіб, що і зараз намагаються врятувати Кучму від відповідальності.
       Суддя Фрич з колегами розумно вибрали втечу від гріха подалі.
       Я не знаю, чи правду говорить Пукач чи бреше, але доки не буде проведена перевірка його заяв, я не можу довіряти як учасникам процесу ані прокурорам, ані В. Теличенко.
       Тепер я не довіряю і новому складу суддів, адже вони панічно зробили процес закритим вже на попередній – процедурній стадії, де немає жодних навіть формальних таємниць. Вони по суті засекретили і заяви Пукача про шантаж і погрози, і моє клопотання щодо розслідування цих заяв, і позиції сторін щодо необхідності розслідування, і мабуть своє рішення щодо перевірки.
Не хочу попередньо звинувачувати В. Теличенко: можливо Пукач її оговорює. Але не можу промовчати про кардинальну зміну її позиції на процесі.
       Раніше ми разом, як одна команда, роками билися за відкритість процесу, за дослідження мотивів злочинів, за повноцінне судове слідство, за виклик Кучми, Литвина на допит у суд тощо. Більш того вона була і моїм представником, коли судили інших виконавців.
       Тепер Теличенко зовсім не проти закритого процесу, якщо не сказати: обома руками «За». Тепер для неї головне зовсім не замовники вбивства Гонгадзе, а питання переведення Пукача зі слідчого ізолятору до колонії. Її дуже дратує пристойна якість їжі, якою годують цього в’язня – мабуть має бути зовсім гнила (Звідки вона знає, чим саме його годують, - сьогодні для мене неосяжна загадка). При цьому вона вже попередньо анонсувала, що відмовлятиметься від власної апеляції. Їй тепер достатньо чергових запевнень чергового Генерального прокурора Яреми, що колись, якось і можливо розслідують питання щодо замовників. Тепер Теличенко по замовниках готова чекати скільки завгодно, але при цьому й години вона не може витерпіти, поки Пукач не в колонії.
Невже саме ці пукачеві сосиски і кашки змушують Валю вже і мене звинувачувати у тому, що я затягую процес.
Натомість я не хочу напророчити біду, але, дослідивши долю Кравченка, з великою долею вірогідності передбачаю скоротечну кончину другого свідка – Пукача, як тільки він опиниться у загальній тюрмі, де буде широкий доступ до його тіла. Саме тому мене за правозахисною етикою зовсім не цікавить кількість і якість борщу на столі цього генерала, якого політичні керівники брутально використали як знаряддя злочину.

       У підсумок дозволю собі зробити прогноз: якщо ми і надалі довірятимемо розслідування таким добродіям як Махницький та Ярема, що прийшли до ГПУ як до корупційного корита; якщо розслідування і надалі залежатиме від політичної волі тих, хто нас вже не раз зраджував: від луценок, тимошенок, ляшків, турчинових, - Україна немає жодних перспектив навіть не на покарання, а й засудження Януковича, Азарова, Пшонки, Захарченко, Клюєва, що пролили українську кров на Майдані, а тепер під крилом Путіна фінансують кров українців на Донбасі.
       Цей прогноз змушує мене звернутися до президента України Петра Порошенко:

       «Шановний гарант конституційних прав українців!

       Нещодавно обіцяне Вами розслідування резонансних злочинів Ваших попередників Кучми та Януковича, маєте і зобов’язані почати з службового та кримінального переслідування тих, хто від втечі Януковича у Ростов свідомо і не безкорисно не лише саботує ці розслідування, а й рятують кривавих злочинців від справедливого покарання. Насамперед – це пани Мохницький і Ярема.
       Без цього кроку, може хтось інший, а я (живий потерпілий по справі, яка має 15-ти річний міжнародний резонанс),

       Вам не вірю».

       Громадянин Олексій Подольський

       Подробиці цієї справи, мої офіційні заяви, клопотання, апеляції, відводи і все подібне ви зможете почитати на моєму блозі у ЖЖ -opodolski.livejournal.com, що був відкритий підчас ознайомлення з матеріалами справи Пукача. Тих, хто зацікавиться, хочу заспокоїти: всі свої, навіть офіційні тексти, я пишу у нормальному публіцистичному стилі, тому вони офіційні лише за формальними атрибутами.