ВІРНІ  і  ВІДДАНІ СИНИ  України: Павло Лимаренко

Присвячується пам’яті великого українця, вірному і відданому сину України Павлу Даниловичу Лимаренку.

Павло Данилович Лимаренко  народився 3 липня 1929 року в містечку Граєво в Польщі в родині емігрантів з України (батько П. Лимаренка — полковник Данило Лимаренко був активним учасником збройної боротьби УНР на Херсонщині в загонах отамана Гуленка-Гулого).

Ветеран армії США (учасник корейської війни), інженер за фахом. Чільний діяч Українського національного державного союзу, ОДУМу, член екзильного уряду УНР, член Української Національної Ради, голова Української Національної Ради (1984–1989), довголітній редактор часопису «МЕТА».

У 1939 році сім’я Лимаренків переселилася до Підляшшя, звідти у грудні 1941 року –  до Берестя, влітку 1943 року –  до Старої Синяви, а звідти вже возом, через Проскурів, Коломию, Хуст, Мукачево, Сянок і Лемківщину до кордону з Німеччиною. Там вся родина потрапила до табору і була відправлена на різні роботи до Німеччини.

Ще у Європі, Павло Лимаренко вступив до пласту, закінчив навчання в українській гімназії, а в червні 1950 року переселився з сім’єю до США (Філадельфія). Тут він став членом ОДУМу (Об’єднання демократичної української молоді). Був ініціатором створення Товариства Нащадків Української Національної Революції.

Після проходження військової служби (у Кореї) і здобуття освіти, Павло Лимаренко працював на різних підприємствах США. Від травня 1989 року – він головний редактор газети «МЕТА» (Філадельфія). Брав активну участь у роботі українського національно-державного союзу (УНДС) та Об’єднання прихильників державного центру УНР (секретар та голова).

У 1993 році він дізнався, що на Подолі почав свою роботу Музей гетьманства. І приїхавши в Україну, відвідав батьківщину свого батька (тепер Новоодеський район Миколаївської області), повернувся до Києва і завітав до Музею гетьманства. Дякуючи тісним зв’язкам з паном Павлом Лимаренком фонди Музею поповнилися багатьма числами газети «МЕТА», предметами філокартії та філателії від українців Америки, кількома числами літературно-громадського часопису «На чужині» (1946-1948) та іншими цікавими матеріалами вояків Армії УНР.

Особливий інтерес викликає копія картини Іллі Рєпіна "Запорожці пишуть листа турецькому султану", що її батько Павла Данило Лимаренко, замовив проживаючи в Аргентині, як спогад про Україну.

Світлу пам’ять про Павла Даниловича Лимаренка зберігає  і моя душа. На початку 90-тих він  якось в своєму листі  мій  попередній лист до нього порівняв  з  «Хуртовиною» Тараса Шевченка. Намагаючись зрозуміти що саме мав на увазі Павло Данилович, мені довелося обшукати всі навколишні бібліотеки, але так і не вдалося знайти в Україні вірш Тараса Шевченка «Хуртовина», а мені й досі  болить від того, що в Україні українці до цього часу не мають повного зібрання творчості Великого Тараса, а мені й досі не відомо що ж саме мав на увазі Павло Данилович.

Протягом декількох років мені надходили безкоштовно чергові номери часопису «МЕТА» з Філадельфії, які через океан власним коштом мені надсилав Пало Лимаренко. Озираючись у часі, я безмежно вдячний долі, що звела і познайомила мене з Павлом Даниловичем і його газетою «МЕТА», яка щоразу давала ковток правди і свіжого  повітря без цензури та надихала на продовження боротьби з окупантами України.

19 вересня 2015 року у Філадельфії перестало битися серце Павла Даниловича.  Переглядаючи час від часу пожовтілі сторінки його часопису «МЕТА»,  моя душа наповнюється світлою пам'яттю і величезною вдячністю та пошаною до вірного і відданого сина України Павла Даниловича Лимаренка, який навіть в іншій частині планети все своє життя присвятив служінню рідної Батьківщини.

Світла і вічна пам’ять великому українцю, вірному і відданому сину України Павлу Даниловичу Лимаренку !

Станіслав Стеценко  / Mahno.info / Україна