Не обманюй себе, Європо. Агресія Росії в Україні – є і вашою війною.

Не обманюй  себе, Європо. Агресія  Росії в Україні – є і вашою  війною. Але з  коротким відстроченням.

В умовах, коли ведеться підступна гібридна війна, яку проросійський шоколадний режим в Україні зумисне  не  оголошує війною,  така  зрадлива  і  недвозначна позиція не  дозволяє    належно реагувати  в  міжнародному правовому полі цивілізованим європейським  країнам,  з усталеними принципами законності і порядку.  

Закономірну  недовіру  до  злочинної, вкрай  корумпованої  і  вкрай  брехливої «української» верхівки  викликають  і  її  «шоколадні» заклики  в односторонньому порядку допомагати  у війні та  вводити  і утримувати економічні  санкції  проти Московщини,  в той час, коли   «шоколадна» тиранія України  мало чим відрізняється від самого агресора  і веде  з ним бізнес на крові українців,  а  міжнародну фінансову, матеріальну і політичну допомогу   використовує  лише  у  власних корисливих інтересах, для  власного швидкого збагачення і тотального розкрадання.

Але інша Україна, яка в надзвичайно важких, надлюдських умовах штучного геноциду продовжує воювати і боротися з агресією Московщини, знаходить інші вагомі аргументи для того, щоб переконати європейців в необхідності об’єднання  зусиль проти московської орди.

Саме  з  такими вагомими аргументами  виступив з  доповіддю  на Міжнародному Економічному Форумі в  Польщі  Кирило Сазонов . Його аналітика і аргументи  виникли  в той момент, коли на форумі стало абсолютно очевидним –  просити  щось марно. Європа вже  втомилася від наших сумних оповідань про агресію і прохань допомогти. Їм нудно. Це сумно, це образливо, але це факт. Їм не цікаво слухати про наші біди. Щоб викликати інтерес у серйозних співрозмовників з Польщі і інших держав є лише всього два варіанти. Їм треба запропонувати варіант заробити мільйони доларів або злякати. Мільйонів у воюючої України немає, а ті що були – вже розкрадені «шоколадними». Тому лише  вагомі  аргументи і аналітика від   Кирила Сазонова:

« На перший погляд все логічно. Є східна межа Альянсу. Є східна межа Європейського союзу і демократичного світу. І війна України з Росією. Яка вас, європейців, не торкається. Війна далеко. Дуже далеко. У телевізорі. А телевізор завжди можна вимкнути. І той же телевізор в іншій програмі говорить, що війна там  вже не така і неагресивна, а місцями цивільна. І серйозні представники наднаціональних структур висловлять  глибоку заклопотаність, після чого проблема зникне, а телевізійний ведучий  перейде до новин спорту і моди.

Не обманюйте  себе. Агресія Росії в Україні  –  ваша війна також. Лише з відстроченням. Не з різними варіантами розвитку подій, а просто з відстроченням. У разі поразки України ця війна прийде до вас. Гібридна. З реальними жертвами. Варшава і Краків це не Донецьк і Луганськ. Сьогодні  –  ні. А завтра? Ви навіть уявити собі не можете, як просто це робиться.

Спочатку ЗМІ створюють альтернативну картинку, як у вашій країні утискають, наприклад, російськомовне населення. Чи православних –  не важливо. Потім боязкі акції протесту, вимоги додаткових повноважень, особливих прав і у фіналі – провокація з жертвами. Все, ласкаво просимо в наш клуб.

Ви  навіть не помітили, коли гібридна війна прийшла до вас у будинок. Адже новини про спорт і моду транслювали безперервно, і нічого не провіщало біди. Скажіть мені, в якій з країн Східної Європи сьогодні немає проросійських груп, які Кремль може використати?  Де немає російських ЗМІ, російського бізнесу, каналів для закачування грошей і інших інструментів впливу?

Гібридна війна міняє звичні правила. Але головна мета гібридної війни міняти не правила, а саму межу. І зовсім не обов'язково на карті. Формальна  межа втрачає сенс і територією може управляти не держава, а зовнішні сили. Побічно −  навіть без озброєних зіткнень. Безпосередньо  −  в результаті організованих безладів з подальшою неформальною окупацією.

Це  дуже важливий момент  −  спершу гібридна війна створює не альтернативну реальність, не нові межі, а альтернативну картинку. Формально немає війни і немає військової агресії. Є внутрішні конфлікти, політична боротьба, криза управління і окремі випадки озброєного протистояння. Агресії і агресора немає  −  є заклопотані сусіди і свобода слова, совість і спроба бюрократії  привести правила гри  у відповідності до реальної ситуації. Бюрократія взагалі намагається вийти з незвичних ситуацій стандартними способами без нових рішень. Вона занадто консервативна і стає мимоволі  союзником креативного агресора з новими інструментами.

Я не хочу вам розповідати про українські проблеми  −  вам це не цікаво. Я розповім вам про те, як і коли ці проблеми можуть стати вашими. Ті проблеми, від яких поки що  вас захищає Україна. Тепер про ваші інтереси і про вашу вигоду. Поки Кремль б'ється головою об стіну української оборони, у вас все буде добре. Світ, бізнес, європейські цінності. Але якщо Україна не встоїть? Ось тоді проблема стане  вашою. В першу чергу у вигляді мільйонів мігрантів з України, які проламають межі, рятуючись з сім'ями від війни. Мільйонів п'ятнадцять − двадцять в змозі опинитися в Європі протягом доби, максимум двох на приватному автотранспорті або пішки. Огорожі не допоможуть, якщо люди біжать від війни. І це означає, що гібридна війна проти вашої країни вже йде.

А потім на межу прийде агресор. Спершу з гібридною війною, а потім із справжньою. Я не прошу підтримати Україну з жалю.  Я намагаюсь говорити  з вашим інстинктом самозбереження. Ви не хочете бачити російські танки на межі? Допоможіть нам зупинити їх. Інших варіантів не існує. Не можна віддати грабіжникові десять злотих  − він хоче увесь ваш гаманець, і куртку, і черевики і кільце. Не можна віддати агресорові Україну або її частину − він піде далі.

Головні  стовпи, на яких стоїть  гібридна війна –  це наявність агресора, заморожені або просто потенційно можливі конфлікти на території держави-жертви,  активне вербування агресором агентів впливу і байдужість бюрократії навкруги. За прикладами далеко ходити  не  потрібно −  вони зовсім поряд. Ми можемо просто зараз спостерігати за пересуванням межі демократичного і цивілізованого світу зі східного кордону України на захід.

Не поглиблюватимуся в теорію. Тільки конкретика. Тим більше, цей дуже яскравий і масштабний приклад ведення гібридної війни в сучасній Європі торкається не лише України, але й усього Євросоюзу. Це його межі відсовують сьогодні. І якщо формальні доки не порушені прямим вторгненням, то в гібридну війну вже залучені практично усі держави Євросоюзу. Гібридну війну зараз веде Росія. Це факт і це необхідно говорити прямо, без натяків. Тепер детальніше про те, проти кого спрямована загроза. Росія веде гібридну війну не проти України, а проти Європейського союзу і США. Тобто проти демократичного світу в цілому. Це дійсно конфлікт світоглядів, конфлікт сценарію розвитку суспільства. Економічну конкуренцію Росія програла.

Росії залишається  використати інші методи  −  підкуп, шантаж, тероризм, маніпуляції, розпалювання внутрішніх конфліктів, створення лояльних Росії груп з місцевого населення в країнах ЄС або мігрантів. Різниця в релігії, національності, соціальному статусі − благодатний ґрунт для спекуляцій, вербування і розпалювання конфлікту. Саме це ми сьогодні і називаємо гібридною війною. За гібридною агресією завжди приходять російські танки. Якщо Кремль не розіб'є  свою голову  об  мою Батьківщину, об Україну  −  чекайте його у гості. Він не може зупинитися, просто тому що після падіння цін на нафту не може нормально розвиватися у світі і нормально конкурувати. Він життєздатний тільки в агресії.

Я детально зупиняюся на цьому саме тому що це найважливіше питання − кого торкається Гібридна війна. Зрозуміло, що Україну в першу чергу, а також Естонію, Латвію, Литву, Польщу... Вона торкається усіх. Навіть на вибори в США російські спецслужби намагаються впливати. Здавалося б, яка справа Росії, що безперервно встає з колін, до виборів в наддержаві за океаном? Але у сучасному світі, переплетеному тисячами ниток горизонтальних зв'язків це неминуче  − гібридна війна торкається усіх. І гібридна загроза тероризмом, кібер-атаками, шантажем − це загроза всім. Усім державам і міждержавним об'єднанням.

Логіка агресора в даному випадку продиктована бажанням жити «не гірше за інші країни». Щоб в очах власних громадян і потенційних союзників виглядати привабливо. Але заради цього він не збирається реформувати свою економіку, створювати демократичні інститути, незалежні ЗМІ і інші необхідні інструменти. Агресор докладає усі зусилля, щоб опустити інших до свого рівня або нижче. Чи змусити поділитися матеріальними благами у вигляді донорської допомоги, кредитів або створенням преференцій на світовому ринку. У обмін, наприклад, на припинення терактів. Чи на припинення підтримки різного роду радикальних партій на території країни, яка стала об'єктом гібридної агресії. І ось тоді він зможе виграти  у  порівнянні.

Метою цієї війни є створення зони нестабільності і загроз в таких масштабах, щоб Захід погодився на переговори  і  поступки. На масштабні поступки. Такі, як визнання за Росією права диктувати правила життя для країн, які в Кремлі вважають своєю зоною впливу. Тобто фактично дозволити Росії відібрати  реальну незалежність у декількох держав. Наступною поступкою повинен стати допуск  Росії  за стіл переговорів з усіх важливих світових питань в статусі рівного або старшого партнера. І, звичайно, матеріальна підтримка у вигляді кредитів і іншої допомоги в умовах падіння цін на нафту і газ. Натомість Росія пообіцяє обмежитися контролем над тими територіями, якими Захід поступиться і не буде йти далі. Насправді гібридна війна не закінчиться. Кремль може лише послабити тиск на партнерів по переговорах, але руки з горла не прибере. Інакше немає гарантій у збереженні ситуації  і  немає шансів вдало її розвивати в сприятливих обставинах.

Досвід  подібних операцій ще з часів Радянського Союзу величезний. Але зараз РФ робить серйозний крок від локальних операцій до довгострокового проекту, об'єднаного в єдиний сценарій. Все дуже просто і для тих, хто ще пам'ятає протистояння монстра СРСР і цивілізованих країн, тут немає принципової новизни.

В здоровій конкуренції диктаторський режим, побудований на сировинній економіці,  приречений на програш країнам з економікою ринковою і демократичною формою правління. Перевірено на численних прикладах. При цьому компромісного рішення немає. Не можна побудувати ринкову економіку за відсутності вільних виборів, чесних судів і незалежних ЗМІ. Вибираючи диктатуру, Росія автоматично програє економічне змагання. Тому війна у будь-якій формі заради збереження правлячого режиму  − неминучий фінал. Але воювати при такій різниці в економічному потенціалі теж явний програш. Тому  гібридна війна. Війна підлості, обману і ударів в спину. Загрози і підкуп, маніпуляції інформацією, брехня  − нічого нового спецслужби Росії не придумали. Але на методах зупинимося трохи детальніше.

Їх  можна розділити виключно в теорії  − на практиці вони завжди застосовуються в комплексі. Немає сенсу влаштовувати пікет і вбивати із-за рогу активіста, якщо цю картинку не розкрутять в ЗМІ. Так пропаганда переходить в роботу прямої агентури і навпаки. В результаті вони працюють на розгойдування ситуації і загострення наявних конфліктних ситуацій в суспільстві.

1. Пропаганда. Створення обстановки нестабільності за допомогою активного використання усіх видів ЗМІ і комунікацій. Картина  альтернативної  реальності. Де бандитів, провокаторів і агентів супротивника видають за те, що вимагає справедливості цивільне населення. Сили правопорядку перетворюються на карателів. На місці уся брехливість цієї картинки очевидна - але вона потрібна не на місці, а для зовнішнього глядача. Видати озброєну агресію за громадянську або визвольну боротьбу  − звичний стиль, калька по якій працювали ще в КДБ.

2. Створення внутрішніх конфліктів в державі за допомогою своїх агентів впливу. Також можна створювати конфлікти держави, що стала об'єктом агресії, з його сусідами. Це дозволить пізніше провести озброєну агресію при меншому опорі і під виглядом миротворчої місії.

3. Терор. Підтримка існуючих радикальних організацій або створення їх з нуля. Саме вони повинні пролити кров і створити атмосферу страху, розгубленості і ослабити контроль влади. Терор може проявлятися відносно усього суспільства для створення атмосфери страху і нервозності, а може бути спрямований на конкретну соціальну, релігійну або національну групу  − щоб використати ці факти в якості основи для роботи пропаганди.  І на цій основі будувати великий конфлікт в державі, що стала жертвою агресії. Мета терору  − залякати вас. Змусити прийняти будь-які умови агресора, в обмін на припинення терактів. При цьому формально агресор і терористи ніяк не пов'язані.

4. Економічний тиск. Це допоміжний інструмент, який дозволяє зробити громадян країни бідніше, породити невпевненість в завтрашньому дні, когось залишити без роботи і тим самим загострити соціальну напругу. Пізніше цим людям досить буде пояснити, що винен в їх бідах не агресор, а недалекоглядний уряд власної країни. Комусь можна навпаки - створювати преференції, давати пільгові кредити або дешеву сировину. І агенти для акцій протесту готові.

5. Політичний тиск і міжнародна ізоляція. Тобто формування такого негативного і навіть токсичного іміджу у керівництва держави  − об'єкту нападу, при якому воно стає міжнародним ізгоєм. Приклад - скандал зі вбивством українського журналіста Георгія Гонгадзе, в якому звинуватили керівництво України і безпосередньо президента Леоніда Кучму. Після жорсткої реакції Заходу у нього фактично не залишалося вибору  −  або орієнтуватися на Кремль, або залишитися в повній самотності. Агресор дуже любить ставати єдиним другом своєї жертви. Тому що це не просто спрощує впровадження агентів впливу на усіх рівнях, але і залишає жертву без потенційних союзників.

6. Головним інструментом сучасної гібридної війни стає створення точок опори для агресора усередині країни-жертви. Тобто найважливішим завданням стає пошук і формування лояльних груп. Як правило це національні, релігійні, територіальні або політичні спільноти, які з яких-небудь причин можуть бути протиставлені основній частині населення. Їх фінансують, настроюють, протиставляють іншим за допомогою пропаганди і провокацій. Створювати протестну до власної країни, але лояльну до агресора групу з нуля довго і дорого, тому як правило використовують тліючі або заморожені конфлікти.

Перевагу  віддають національним і релігійним  −  їх можна підтримувати дуже довго з найменшими витратами ресурсів. І саме на них легше будувати пропаганду. Ключовим завданням при створенні таких конфліктів є створення ситуації, в якій проллється кров представників лояльної групи з вини інших або державної влади. Конфлікт, який удобрили кров'ю жертви при правильному інформаційному супроводі може відразу привести до пожежі, а як мінімум надовго стане тліючим.

При цьому агресор повинен постійно свої дії завертати в обгортку боротьби за мир і вирішення конфлікту. Навіть якщо цей конфлікт він сам штучно створив. І тут наявність інструментів пропаганди  −  тобто підконтрольних ЗМІ і слухняних цивільних активістів стає найважливішим чинником. Весь світ повинен бачити не агресію, а внутрішній конфлікт і бажання нападаючого допомогти вирішити справу мирно.

Для ведення гібридної війни, на відміну від традиційних бойових дій, наявність потужної технологічно розвиненої армії не є пріоритетом. Безумовно, армія потрібна в якості чинника тиску і постійної загрози жертві. Але ключові завдання виконує розвідка, диверсанти, завербовані агенти впливу і підконтрольні ЗМІ.

Таким чином головними ресурсами для ведення гібридної війни є гроші, які дозволяють забезпечити просування потрібною агресорові позиції в ЗМІ і серед лідерів думок в громадянському суспільстві. Крім того за гроші і за допомогою провокацій агентури і правильної картинки в ЗМІ можна отримати підтримку ряду політиків, які без підтримки агресора не мали б шансів отримати серйозне представництво у владі.

Способи захисту.

Ідеальним способом захисту від гібридної агресії є відсутність слабких місць. Внутрішні протиріччя, національні і релігійні уповільнені конфлікти або пам'ять про них, політики, які готові спекулювати на питаннях, що розколюють суспільство  −  ось основні ризики. Слабкі місця, які активно використовуватиме агресор для загострення ситуації і можливого розпалювання конфлікту. Саме такі умови є найзручнішими для вербування прибічників, агентів, формування активних груп для вуличних акцій або виконавців для проведення терактів. Таким чином, країни які потенційно можуть бути або вже є об'єктами гібридної агресії, а не секрет, що агенти Кремля працюють практично по усій Європі, в першу чергу зацікавлені в тому, щоб з хворобливими внутрішніми питаннями розбиратися самостійно.

Працюючим  захистом від гібридної агресії може служити умовна стіна. Дипломатична, погранична, фінансова, медійна і світоглядна. Агресор, навіть потенційний, має бути позбавлений щонайменшої можливості фінансувати політичні партії, громадські організації, ЗМІ у вашій країні. Будь-яка щілина, через яку можуть просочитися гроші агресора і його пропаганда представляє загрозу.

Єдиною системою захисту має бути взаємовиручка. Агресор повинен розуміти, що загальна реакція країн Альянсу і Євросоюзу буде жорсткою і швидкою. Альянс демократичних держав повинен діяти синхронно і постійно підвищувати ціну агресії для супротивника. Підвищувати настільки сильно, щоб сама по собі затія втрачала всякий сенс. Щоб усі придбані агресором вигоди були занадто дрібними по масштабах порівняно з фінансовими і політичними втратами. Гібридна війна повинна стати дуже дорогим задоволенням, яке автоматично створює  тільки збитки і ізоляцію. Недозволенно дорогим задоволенням для держави-агресора і вироком для політичного режиму.

В даний  момент Євросоюз і США якраз проходять тестове випробування, коли практично на їх межах гібридна війна пройшла усі стадії підготовки, розгортання і перейшла в гарячий конфлікт за участю армії агресора, яка спиралася на місцевих агентів впливу.

Саме на цьому наочному прикладі можна не лише вивчити історію гібридної війни, її методи і розвиток. І цей конфлікт дає Альянсу і Євросоюзу за допомогою України надовго відбити у агресора всяке бажання вести будь-які війни. Будь-якими методами.

Головною умовою для реалізації цих дій є єдина жорстка позиція і реальне розуміння масштабів загрози.

Я нагадаю те, з чого розпочинав, об'єктом нападу є не Україна - просто вона перша в списку. Об'єктом є уся Європа. Щоб переконатися в цьому досить подивитися на те, які сили і засоби Кремль вкладав і вкладає у своїх прибічників в різних країнах.

Це не добродійність  −  це інвестиції. Якщо ми разом не зупинимо Кремль в Україні - ви вже без нас зупинятимете його в Польщі, в Литві - скрізь... з мільйонами мігрантів на шиї  і ворогом на межі...»

Джерело:  Кирило Сазонов .

Станіслав Стеценко  / Mahno.info / Україна