МАХНОВЩИНА ПОСТІЙНА і БЕЗСМЕРТНА

Станіслав Стеценко : Присвячується 127 річниці з дня народження Нестора Івановича Махна, який народився 26 жовтня 1888 року по старому стилю, або 8 листопада по новому стилю. Легендарний син Українського Народу Нестор Махно все своє життя і навіть самою датою свого народження був завжди незручним для будь-якої  державної влади, бо Нестор Махно і його побратими самовіддано і жертовно стояли на захисті прав  трудового люду від гноблення і утисків грабіжницької  системи державної влади, а дата народження народного захисника довгий час співпадала з датою жовтневого перевороту, який став початком найкривавішого комуністичного режиму.

Нині Третій шлях України  – ПОВТОРЮЄТЬСЯ  і українці  мають знати всю правду про  легендарного  ватажка  найбільшого  в  світі селянського  повстання, здобутки якого до цього часу старанно замовчуються  і приховуються гнобителями і грабіжниками, що в черговий раз окупували Україну.

У переддень 127 річниці з дня народження народного героя  Нестора Махна, продовжуємо відкривати невідомі або старанно приховані сторінки Махновського повстанського руху.

Зброя – у чиїх руках не була б вона – завжди проти людини.  Зі зброєю йшли на Україну війська кайзера, зі зброєю йшли по Україні  війська гетьмана, щоб відновити монархічну владу.  Зі зброєю в Україну йшли московські і петроградські «рєвалюціонниє» большевики. Змушені були брати до рук  зброю і українські селяни, щоб боронити своє право вільно працювати на своїй землі.

Брест-Литовська угода, укладена московськими більшовиками з германським імператорським урядом, відкрив навстіж ворота України для австро-германців. Останні увійшли в неї повними господарями. Вони негайно наклали свою руку не тільки на військове, але й на політичне і господарське життя країни. Основною метою їх було – пограбувати країну продовольчо.  Щоб досягнути цього по можливості повніше і безболісніше  для себе, вони відродили в країні повалену народом владу поміщиків і дворян, поставивши над ними єдинодержавну владу гетьмана Скоропадського. А війська, що окупували Україну, були обдурені своїм офіцерством, котре постійно годувало їх брехнею про «русскую рєвалюцию». Положення в Расєї і в Україні їм представляли як розгул диких сліпих сил, що руйнують порядок в країні і тероризують все чесне трудове  населення. Цим в них розпалювали ворожнечу до усіх бунтівних селян і робочих, створюючи таким чином грунт для без перебільшення обурливої  і  розбійної поведінки айстро-германської армії в революційній країні.

Продовольчий грабунок України, розпочатий австро-германцями при всілякій допомозі уряду Скоропадського, був нескінченно великим і потворним. Вивозили ВСЕ – хліб, скотину, птицю, яйця, сировину і т.д. і т.п – і все це в таких розмірах, з котрими ледве справлявся транспорт.Начебто натрапивши на гігантські продовольчі склади, приречені на розкрадання, австрійці і германці поспішали забрати якомога більше, вантажили поїзд за поїздом, сотні, тисячі поїздів, і вивозили до себе. Там, де селянство опиралося цьому грабунку і намагалося не віддавати своє трудове добро, його піддавали репресіям, шомполували і розстрілювали.

Окупація України австро-германцями складає похмуру сторінку в історії її революції.Окрім відкритого військового грабежу і насильства окупантів, вона супроводжувалася ще й чорною поміщицькою реакцією. Гетьманський режим – це повне повернення до минулого, знищення усіх революційних завоювань селян і робітників. Ця нова обстановка терору дала величезний поштовх до прискорення розвитку того руху, котрий вже окреслювався в селянстві ще раніше, при петлюрівцях і більшовиках. Всюди, головним чином в селах, пішли запеклі акти повстання проти поміщиків і  австро-германських окупаційних властей. З цього почався новий революційний рух селянства України, що стало потім відомим під ім’ям революційного повстанства. Дехто пояснює походження революційного повстанства виключно фактом австро-германської окупації і режимом гетьмана. Таке пояснення не повне і не вірне. Повстанство має коріння в реальній тогочасній обстановці та розвивалося на основі революції і являється спробою трудящих довести революцію до кінця – до реального звільнення і панування вільної праці. Австро-германці і чорна реакція поміщиків лише прискорили проявлення цього повстанського руху.

Рух швидко прийняв широкі розміри. Повсюди   українські селяни піднімалися на поміщиків, вбивали або виганяли їх, забираючи собі землю і майно, не даючи  жодної  пощади і австро-германським насильникам. Відповіддю на це були безпощадні репресії німецьких і гетьманських властей.  Селян бунтівних сіл масово розстрілювали, шомполували, спалювали до тла їхні господарства.  В короткий строк сотні сіл і хуторів були піддані несамовитій розправі військово-поміщицької касти. Це було в червні, липні і серпні 1918 року.  Саме тоді селянство, вперто не бажаючи підкоритися і знову покоритися і впасти на коліна, почало діяти партизанським способом.  Наче силою невидимих організацій, селянство майже одночасно  в багатьох місцях країни створило безліч партизанських загонів, що почали діяти військовими набігами на поміщиків, їх охорону і представників окупаційної і гетьманської влади.

Найважливішу роль в об’єднанні партизанських загонів і загального розвитку повстанства на півдні України відіграв повстанський загін, яким керував Нестор Махно. З часу зародження повстанства і до моменту його найвищого напруження, коли селянство перемогло поміщиків, Нестору Махну належить виняткова роль. Найвизначніші героїчні події повстанського руху пов’язані саме з його іменем. Потім, коли повстанство восторжествувало над контрреволюцією Скоропадського, а району стала загрожувати небезпека з боку Денікіна, Нестор Махно став в центрі об’єднання мільйонів селян на території декількох губерній.  Це був період формування громадсько-політичного вигляду повстанства України, виявлення його історичних завдань. Адже не скрізь повстанство зберегло свою революційну народну сутність і вірність інтересам свого класу. В той час, як на півдні України повстанство  підняло чорний  прапор анархізму і пішло по шляху безвладдя зверху, самоорганізації  та  самоуправління трудящих, в західній і північно-західній частині України воно, після повалення гетьманства, потрапило під вплив чужих і ворожих йому елементів – демократичних націоналістів (петлюрівців). На протязі двох з лишнім років частина повстанців західної України служила опорою петлюрівцям, котрі під національним прапором переслідували інтереси місцевої ліберальної буржуазії. Повстанський рух селян Київської, Волинської, Подільської  і частини Полтавської губернії, хоча і мали з останнім повстанством спільні корені, в своєму наступному розвитку не змогло визначити власних історичних завдань, підпало під керівництво ворогів  вільної праці і стало, таким чином сліпим знаряддям в їх руках.  

Абсолютно в іншому напрямі розвивалося революційне повстанство півдня України. Воно різко відмежувалося від нетрудових елементів тогочасного суспільства, від релігійних, політичних ТА  ІНШИХ  ЗАБОБОНІВ РАБСЬКОГО  ІСНУВАННЯ, стало на грунт реальних вимог свого трудового класу – трударів у місті і селі – і в ім’я цих вимог повело сувору і жорстоку війну з багато численними ворогами  вільної праці вільних людей.

У 1923 році, коли у Варшаві мав розпочатися суд над  Махном, Петро Аршинов  видав у Берліні Книжку «Історія махновського двіжєнія», сподіваючись розкрити громадськості очі на махновщину як на явище своєрідне, багатопланове, історичне, продиктоване прагненням переінакшити світ на краще, окресливши яскраву постать вождя всеселянського руху Нестора Махна.

«…Безперечно одне, - писав Аршинов, - до останніх днів повстанський  рух  залишиться вірним пригнобленому  людству, до останніх днів він  битиметься за величні ідеали вільної праці - свободу та рівність.

Махновщина  постійна  і  безсмертна".  

Станіслав Стеценко / Mahno.info

Джерело:  П.Аршинов - «История махновського движения». / В.Яланський, Л.Верьовка – «НЕСТОР  і  ГАЛИНА».