Ідеософ:  Досить поширеною помилкою науковців і політиків сьогодення є ототожнення типу «українця» лише із одним із двох ментальних типів українців. Чому їх саме два і які вони ці типи? Не слід плутати ці типи із дуадою: «еліта нації – вся нація». У процентному співвідношенні еліта представляє себе у складі нації не більш як 5%. Цього проценту звісно замало для виділення типу ментальності. Отже щодо типів – їх два. Це «народницький» тип. І це «державницький» тип.

Народницький тип. Особливою ментальною ознакою цього типу являються сильні автономістські тяжіння. Саме представники цього типу, які також були і представниками еліти нації на протязі всієї історії нашого народу відстоювали ідею «самостійництва», автономії, незалежності, окремішності, меншовартості, миролюбивості. І справді, представник цього типу знаходить у своєму характері ці риси та тяжіння до вище перерахованих ідей. «Русь – житниця Європи». Чому? Саме завдяки цьому типу ментальності. Не тільки самі природні умови зробили Україну «житницею» (хоча може саме і вони вплинули на формування особливого типу ментальності), а вроджене працелюбство. Саме ця риса характеру зробила українців відомими ремісниками і ювелірами. Ще за часів Скіфії ми бачимо цей розподіл в суспільстві за кастовою ознакою, що визначало навіть ареал розселення. Скіфи-орачі і скіфи-хлібороби були представниками саме цього «народницького» типу, а царські скіфи і, можливо,скіфи-кочовники представляли другий тип.

Державницький тип. О. Однороженко пропонує своє бачення справжнього українця: «…Ми побачимо степового рицаря «з бритою головою та довгим чубом», що стоїть на ринку здобутого приступом ворожого міста «у вимазаних дьогтем шароварах і з нагайкою в м’язистих руках» серед відрубаних голів чужоземців». Звісно такий портрет зовсім не личить жодному із представників першого ментального типу. Але другий, «державницький» тип, тип дружинника, козака, воїна досить схожий на цей портрет. Такого «українця» знають турки, татари, французи, китайці, поляки, москалі, греки, хозари, половці і багато інших народів минулого і сьогодення. І всі вони знають що існує не тільки «миролюбивий гречкосій», а і українець-колонізатор, який становить серйозну загрозу для абсолютно всіх народів, що межують з нами. Саме це знання, записане в історії кров’ю, спонукає наших ворогів поширювати міф про миролюбивих українців що прагнуть лише того, щоб їх не чіпали і подарували їм спокійного життя. Помилкою було б отожнювати «державницький» тип із воєнною професією. Ні, воїн – це тип характеру. «Державники» можуть бути широко представлені у державному апараті. Це виконавча і законодавча влада, офіцерська еліта армії, науковці, політики, філософи, священники, письменники та інші культурні діячі тощо. Важливими психічними рисами цього типу є такі якості: тяга до кочівного способу життя і неприйняття осідлого життя (осідлість – риса «народників»); сильна потреба до суперництва (саме ця потреба культивувала лицарські турніри на Русі і козацькі забави тощо і саме ця потреба засуджується «автономістами»); потреба в побратимстві на противагу потребі в автономному житті, окресленому сімейним колом (поширене у «народників»); потреба в існуванні державницького центру, державницького лідера, ознаків державності; колонізаторський хист і жага до освоєння чогось нового, пізнання нового, захоплення нових територій; авантюризм тощо. Саме цей тип за часів Козаччини кріпацтву обрав колонізацію Сходу і Дикий Степ. Саме цей тип українця створив Запорозьку Січ. Яскраво про цей тип пише славетний Тарас:

«Нащо мені женитися?
Нащо мені братись?
Будуть з мене, молодого,
Козаки сміятись…
….Ні, не буду чужі воли
Пасти, заганяти;
Не буду я в чужій хаті
Тещу поважати.
А буду я красоватись
В голубім жупані
На конику вороному
Перед козаками….»

Один без одного ці два типи ніколи не зможуть створити повноцінну цивілізацію. Перший тип спромогнеться максимум на автономію у складі чужої цивілізації, яка перетворить Україну на сировинний придаток. Другий тип сам по собі зможе створити лишень воєнне чи наукове містечко. Яскравим прикладом руських цивілізаційних формувань, що виникли саме на взаємовигіднім союзі двох руських каст є Київська Русь і Гетьманщина. Кістяк великих армій сформували дружина і козаки, а основну частину війська вже становили народне ополчення і селяни відповідно. У психологічному контексті можна назвати ці два типи чоловічим і жіночим. І так як неможливе існування подружжя без жінки і чоловіка, так неможливе існування української цивілізації без належного визнання і порозуміння двох ментальних типів українців: «воїна» і «хлібороба».

Тому нічого образливого в уявленні українців як «гречкосіїв» зовсім немає. Немає, якщо ми будемо пам’ятати про другий ментальний тип. Пам’ятати і наголошувати на його першості і елітарності перед другим. І коли ми назвемо українців спершу воїнами-колонізаторами, а потім – «хліборобами», то в цій заяві не буде нічого образливого. Бо невже наші предки завойовували території лише за тим щоб кочувати серед них чи затим щоб створити «безпечний кордон»? Ні, звісно нам потрібні були ці території для заселення. Тому чому б не «засіяти» нові теріторії? Так що прошу пам’ятати всіх спекулянтів на тему «українці-гречкосії» — ми прийдемо «засівати» і до вас…

Джерело: Ідеософ, Мережеве видання Рід