НЕ ТОЙ КОЗАК ЩО З КОНЕМ, А ТОЙ –  ЩО НА КОНІ

Наші величні предки арії знали, що найбільшим людським недоліком (гріхом) є страх (боязнь) когось чи чогось. Тому наші  предки силою волі ОПАНОВУВАЛИ свій страх і ставали БЕЗСТРАШНИМИ, чим прирівнювали себе до Богів і звалися не рабами Божими, а онуками Дажбожими.

Ця Божу істину наслідували славні козаки запорожці, які століттями мужньо захищали нашу землю і наш народ від загарбників і поневолювачів, а їхні нащадки козаки-махновці безстрашно і самовіддано ходили в шабельні атаки і своєю безприкладною хоробрістю і відвагою перемагали переважаючих в рази ворогів.

Наші вороги і їхні посіпаки кажуть,  що нині в Україні козаки перевелися, що вже не ті часи і козацький дух українців змалів чи зник. Але це неправда –  ДУХ  КОЗАЦЬКОЇ НАЦІЇ НЕ  ВМЕР і  НЕ ЗАГИНУВ. Він переродився і велично повстав в душах безстрашних УКРАЇНСЬКИХ  КІБОРГІВ, які  з безприкладною відвагою і мужністю жертовно 242 доби захищали Донецький аеропорт.

Наслідуючи своїх предків-козаків, десятки тисяч захисників Вітчизни захищали і продовжують захищати свою землю в неоголошеній війні, проявляючи надзвичайну стійкість, мужність і відвагу, притаманні лише їхньому козацькому родоводу.  

Проте нинішнім ворогам і недругам та й тим, хто проявляє свою зневагу до козацьких коренів нашого народу, слід нагадати, що далеко не кожен може стати козаком і проявляти козацький характер та  відвагу. А щоб відрізнити козака від кізяка, що лише на словах, а не в справах «козакує», корисно познайомитися  з давньою козацькою притчею, що нині нагадує всім українцям предковічні прості істини козацької нації:

Stiven Roberts (Василь Піддубний):

Якось кум селянин прийшов до кума козака, та й каже:

- Куме, а зробіть но з мене козака!
- Як то так?
- Та так як ви зробилися! Я вже й коня маю, як треба то й шаблю в коваля замовлю, і оселедця вибрию...
- Куме, не шабля робить хлопа козаком, і не оселедець. Що ти можеш?
- Та все можу! І брили рухати, і колоди підіймати! Гляньте, яка рука в мене!
- То що ви кажете, куме, і тяглові коні роблять. А треба бойовий.
- Та який скажете, аби як ви бути.
- Як ми? Тоді добре. Гайда з нами турків різати.
- Та ви що, куме? Людей вбивати гріх великий!
- Ну, тоді йдемо ляхів бити.
- Знову ту мову! Як же то, проти законного короля повстати?
- Е, куме... Погане діло. Хочете бути козаком –  мусите забути про страхи. Може хоч пана свого на вила піднімете, дасте людям волю, та землю повернете?
- Куме... Ви такі страшні речі кажете... А хіба що простіше не можна?
- Та можна, а як-же. Підіть, пане, до своєї дружини та й скажіть що відсьогодні у вашому домі все буде так, як ви скажете.
- Та ви божевільний, куме! Не хочу я козаком бути, та ну вас!..

***
Не той козак, що з конем; а той, що на коні. Не той, що шаблю має, а той, що ту шаблю міцно в руках тримає.
Не той, що хоче; а той, що може.
І робить.

Джерело: Stiven Roberts (Василь Піддубний) 

Станіслав Стеценко  / Mahno.info / Україна