ЕПОХА ЛЮДОЇДІВ. Частина третя

Дійсне обличчя колишньої компартійної верхівки, яка називала себе не інакше як «ум, честь і совість епохи», проявилося саме в період розвалу СеРеСеРу.

Перенасичені безмежною владою і забезпечені державними дачами, санаторіями, партійними пайками з найкращими харчами та  всілякими партноменклатурними пільгами аж до рівня повного комунізму, який тільки обіцяли народу, партійні бонзи вже не могли і не хотіли далі ховатися від трудового люду, а вже бажали відкрито і відверто хизуватися своєю владою і розкішшю свого власного життя.

Для цього вже соціалізм і байки про комунізм для всіх –  абсолютно не влаштовували партійних керманичів. Але щоб перехід від соціалізму  до клятого капіталізму відбувався якось більш-менш пристойно і не виглядав повною зрадою ідеологічного курсу  одноосібно правлячої кривавої КПРС, було вигадано «пєрєстройку», яку в народі потім прозвали «пєрєстрєлкою» і всеохоплюючою «прихватизацією» народного добра.

Про потвор від тоталітарного минулого, продовжує  згадувати

Oleg Onufrienko : ЕПОХА ЛЮДОЇДІВ. Частина третя

 «Металургійні комбінати Маріуполя давали державі дуже великі валютні прибутки, були містоутвоюючими , адже у місті вже мешкало півмільйона громадян. Такий ласий шматок приваблював багатьох хижих акул - і місцевих ( сім'ю Поживанових ) і донецьких ( банду Володимира Щербаня, а потім Януковича ), і звісно, - царька, який став фантастично багатіти від хабарів та афер.

У 1994 році головою міста Маріуполь став 34-річний Михайло Поживанов, - син відомого ліпецького директора металургійного заводу Олександра Михайловича Поживанова, який був давнім другом Л.Д.Кучми. Останній посприяв на виборах голови міста, адже Міша був його хрещеником. Потім через 2 роки попросив свого родича голову Уряду Пашку Лазаренка допомагати Міші Поживанову керувати цим дуже прибутковим містом.
Міша за кілька місяців став доктором технічних наук, а згодом і професором Приазовського технічного університету, де його ніхто із студентів ніколи не бачив. Та це дурниці. Він сидів на двох, точніше на трьох стільцях одночасно - голова міста, голова міської ради і Депутат Верховної Ради. О це геній ! Була чудова відмазка для жінки "де ти був і з ким ?", бо впіймати його було неможливо –  Фігаро...

Після того, як зусиллями червоних директорів міста та й усієї України Пашку Лазаренка здолали, містом намагався заволодіти керівник області, колишній завмаг Вовка Щербань, але на той час донецька мафія ще була слабкою і Міша легко їх перемагав, маючи потужний царський тил та виношуючи мрії прибрати до загребущих лап вищевказані металургійні комбінати. Батянька ходив до царька, оббивав пороги адміністрації, але Кучма не давав згоди цинічній сімейці Поживанових прихватизувати ці заводи –  там були його акції, відкати, та й дружба до останнього чинарика і до останньої краплі бухла з Володькою Бойко теж не хухри - мухри.

Ось так коса потрапила на камінь: переможний тандем ген.директора ММК ім. Ілліча Бойка В.С. та ген. директора мет.комбінату " Азовсталь" Булянди О.О. знову отримав перемогу над зухвалими рудими баригами –  Поживановими, коли царьок привселюдно опустив Мішу на виїзному засіданні Уряду у грудні 1997 року.

Батяня –  Шурик Поживанов не витримав ганьби і невдовзі помер від інфаркту, - не було козирної карти, яка була у ворогів, - не було заводів,  а були лише колись дружні, сусідські відносини з царьком. Та його справу продовжуватиме його онук - повний тезка, який вже вкорінився у Київській міській раді.

Все ж повернемося до батька цього онука –  Міші Поживанова. У 1998 році, втративши підтримку Л.Д.Кучми і повагу у жителів Маріуполя, він ганебно програв вибори на голову міста і до Верховної ради, заліг на дно, як крокодил під час засухи, на 4 роки. Потім виринув у Києві заступником мера О.О.Омельченка у ролі куратора зовнішньо-економічної діяльності та інвестицій. Гарний потік грошей не задовільнив Мішу і він, увійшовши до помаранчевої команди своєї дніпропетровської землячки Юльки Каптельман, успішно обійняв набагато крутішу посаду –  Голови Державного резерву України , де вдалося протягом року поцупити 7 мільярдів гривень !!! О це талант !

З приходом до влади у 2010 році конкурентів та ворогів з іншої зграї, тікаючи від справедливого слідства, Міша втік до Австрії, до своєї офшорної фірми «EYEMAXX AG», де "працював" девелопером, вибачте на слові.

У 2014 році на крові Героїв Майдану прийшла до влади вкрай хижа юдонацистська банда, і знову зоря щастя загорілася на горизонті, адже матуся Алла Миколаївна - юдейка, отож і Міша свій, кошерний на 100%. 

Вже через тиждень після втечі Бандюковича, Міша примчався до Києва. Давній кореш , нардеп з підозріло булькатими очима, Коля Томенко за солідну мзду організував потрібного слідчого СБУ, дали кому треба крупного хабаря і справу про крадіжку 7 мільярдів якихось гривень закрили...

Далі буде…

Джерело: https://www.facebook.com/oleg.onufrienko.73/posts/136860837269791

Станіслав Стеценко  / Mahno.info / Україна