ЕЗОТЕРИЧНІ ГЛИБИНИ ХАРАКТЕРНИЦТВА

Старі легенди говорять ось про що. Жив колись у Київській Русі ще в часи князя Ігоря, оспіваного у "Слові о полку Ігоревім" , широко відомий майстер володіння мечем на прізвище Дубежич. Він довго мандрував світом, пройшовши від Індії і Китаю до гірського хребта Гімалаїв, які й понині дрімають у споконвічній тиші та величі. Десь там ступив він на шлях людини Пізнання і приніс на Русь те мистецтво оволодіння зброєю в змінених станах свідомості, коли людське єство набуває зовсім інші якості і здібності, з точки зору звичайної людини.

Повернувшись додому з тієї багаторічної подорожі, Дубежич передав те знання своїм синам Лано і Корі, з яких й пішло проростати те характерницького насіння в Ігоревих сотнях.

З ЧОГО ПОЧИНАЛОСЯ ТЕ НАВЧАННЯ?

А з дуже простих речей. Батько зав'язував синам очі пов'язкою, привчаючи орієнтуватися в навколишньому світі тільки на слух. Потім - тільки на запах, перев'язуючи вже і вуха. Вони займалися різьбленням, весь час вирізаючи один знак, який нагадував цибулину в розрізі. Вирізали до тих пір, поки той знак не починав звучати, стаючи ключем до відповідного внутрішнього простору. Домогтися цього можна лише одним-єдиним способом - потрібно було той знак "побачити" внутрішнім зором і точно відтворити. Так розкривалося внутрішнє бачення істинного змісту речей в навколишньому. За тим новим баченням йшла перебудова всього життя. Спати, одягатися, їсти, діяти потрібно було по тому баченню, поки воно не ставало людським єством. Далі йшло засвоєння бойових технік, в основу яких була покладена стихія повітря з допомогою звернення до Стрибога. Тотемним знаком, який з'єднував бойові техніки в одне ціле, був чорний степовий ОРЕЛ або СОКІЛ. Здивовані тим незбагненним мистецтвом ведення бою, дружинники князя стали називати їх КРІРАМИ або ж КІРАМИ, що означало "воїн, що має здібності болотного царя чи господаря лісу - лісовика". Те Знання збереглося до значно пізніших часів, коли його спадкоємцями стали козаки Запорозької Січі.

Характерники в Запорозькому війську мали свій курінь та свій прапор. Один з таких прапорів, містить на своєму полотні знак, шитий сріблом на пурпурному тлі або золотом на білому, який переводив людину в стан Проникнення. Саме з цією метою і використовувались характерники на Січі. Їх обов'язком була глибока розвідка та руйнація планів супротивника. Для цього кріри проникали на території, зайняті ворогом, часто під виглядом подорожніх або купців, завжди бездоганно виконуючи завдання, які ставив перед ними кошовий. У цій ролі функції крірів були аналогічними тим, які виконували легендарні ніндзя у стародавній Японії. Характерники, беручи на себе обов'язки внутрішньої та зовнішньої служби безпеки, грали роль своєрідної нервової системи у Запорізькому війську. Саме занепад цієї системи в результаті виникненням класу продажних старшин та всеохоплюючої канонізації церкви з догматичним вченням і призвів до руйнування тієї великої, незбагненної сили, яку мала Січ.

ЩО ВМІВ ВОЇН-ХАРАКТЕРНИК, НА ЧОМУ БАЗУВАЛОСЯ ЙОГО ЗНАННЯ?

Пояснити це сьогодні стало можливим завдяки тим езотеричним практикам, завісу над якими підняв західний вчений-антрополог Карлос Кастанеда. І хоч знання характерників було трохи іншим, тому що виросло на ґрунті етнічної культури України-Руси, багато чого ми тут знайдемо схожого. Знання характерників, як і знання мексиканських магів, яке описав Кастанеда, виростало з дуже простої речі - урівноваження внутрішнього світу людини з навколишнім середовищем до того моменту, коли настає їх повне злиття. І тоді людина вже йде у світ, набуваючи зовсім іншого його усвідомлення.

Як це правильно зрозуміти? Насправді людина не йде кудись і не зникає з очей, хоча і це мистецтво стає їй по плечу. Просто нерухомий погляд звичайної людини, який впирається весь час в одну виділену площину світу, одного разу стає рухомим, живим або пробудженим, як часто кажуть в езотеричних школах. Саме завдяки цьому відкривається уся багатомірність оточуючого світу з його дивними і незбагненними законами.

Карлос Кастанеда наводить принципи, якими керується людина в житті, щоб досягти такого врівноваження. Наведемо лише три перші, як головні, з яких випливають всі інші.

Принцип перший: Воїн духу визнає світ незбагненним, і залишає всі спроби розкрити його таємниці в стані свідомості звичайної людини. Воїн перемикає при цьому свою увагу на пошук зовсім іншого джерела знань, який йде з глибини самої його особистості.

Принцип другий: Знаючи про свій обов'язок розкрити таємниці життя, воїн не надіється, що це коли-небудь станеться. Цим він досягає розкутого, вільного стану в тих подіях, які вирують навколо нього. Тобто він перестає діяти, планувати життя і керуватися старим усвідомленням навколишнього світу.

Принцип третій: Усвідомлюючи незбагненність світу з позиції звичайної людини, воїн духу і сам себе розглядає, як одну з таємниць світу, відкриваючи цим у самому собі стежку до Знання, яке повинно прийти з глибини самої його особистості як знання внутрішнє. Набуття такого співвідношення зовнішнього і внутрішнього приводило до включення інтуїтивного усвідомлення стану речей в навколишньому світі. У цей час на перший план у людини виходить духовна сила, яка веде його, охороняє, дозволяє долати труднощі в житті.

ЩО ТО ЗА СИЛА?

У Кастанеди вона пов'язана з голосом Наміру, що йде з глибин людської сутности. З праць Перепедіцина - він знайомий нам як Гід - внутрішнє людське єство, яке керує всім багатоплановим біоенергокомплексом. В українському язичництві - це глибинний організуючий початок, що постає у вигляді Бога або Богині - Покровителів, котрі захищають людину і ведуть її через все життя.

Розуміння тих шляхів, якими йшли характерники в Україні, зачіпає ще одну важливу сторону людського життя. Вона стосується висоти тих чеснот, які виробляє той чи інший етнос протягом своєї багатовікової історії. Чому в незруйнованому етносі так глибоко шанується чесність, духовна щирість, працьовитість і гідність, а викликає відразу - пихатість, брехливість, душевна плутанина? Що це таке - правдивість, навіть тоді, коли це не в особистих інтересах? Який є в людини вищий інтерес у цьому?

Таким інтересом є Шлях Істини (Божеський задум), що є основою нашого буття і завжди існує в навколишньому світі, незважаючи ні на що ("Бог у всьому" - один з головних принципів усіх традицій світу). Гармонізація своїх дій з світом позбавляє нас негараздів, які відразу ж з'являються після вчинення негідних вчинків. Отже, щасливий хід людської долі можливий лише за умови дотримання Шляху Істини. Споконвіку цей Шлях зберігає і впроваджує наша українська етнічна культура. Саме архетип етнічної самовизначеності і є тією дорогою, якою звичайна людина і приходить до пробудження своєї свідомості. Правдивість і щирість, висока гідність, покладені в основу людського буття, охороняють від потрапляння у вихор інстинктивних бажань та вчинків, які руйнують саму змістовність життя. Занепад людини, занепад суспільства є тим, чим розплачується спільнота людей, котра відходить від споконвічних істин.Налаштування на істину, прагнення жити істиною призводить до такого росту рівня свідомості, коли відкривається шлях до зовсім інших взаємин людини з Природою, в ній прокидається той бік її особистості, який у всі часи називали магічним, а сьогодні езотеричним. Саме таку можливість розвивали наші діди, вбачаючи в ній гідний спосіб життя на білому світі. Їхнє мистецтво досягало тих висот, коли людина вчилася керувати своїм життям, спрямовуючи його вбік найбільш повної реалізації. Тобто мова йде про те, що в основу українського етносу з прадавніх часів закладалася мета досягнення одночасного стану Творця і Господаря Долі.

Практики, які застосовувалися козаками-характерниками у вихованні молоді, були дуже простими, бо бралися з реального життя. Спрямованість тих практик, багато в чому відрізняється від загальновідомих на сьогодні напрямків езотерики. Наприклад, головною метою свого життя маги Мексики, як випливає з опису Кастанеди, ставили отримання свободи шляхом виходу за межі феноменального зрізу світу. Східні езотеричні течії головною метою проголошують досягнення стану Просвітлення, яке має різні назви - Самадхі, Саторі, Нірвана, в яких бачать стан повного розкриття людської особистості. Знову ж таки з метою вивільнення з-під тиску навколишнього феноменального світу або ж "колеса Сансари", з полону великої ілюзії Майя, яку він собою являє. Головною ж метою характерників було опанувати своє життя, свою свідомість. У чому важливість такого напрямку?

Існує дуже давнє розуміння того стану, в якому людина проходить шляхом земного буття. Згідно з цим ти лише пасажир повозки долі, якою керує зовсім інший візник. Людина тільки проходить шляхом життя, не знаючи ні його причин, ні його кінця, зовсім не маючи можливості якогось істотного впливу на хід подій. Усе, через що вона проходить, трапляється з нею, як грім серед ясного неба. Для сучасного розуміння така позиція людини може бути порівняна з салоном літака, в якому проходить все твоє життя. Літак же летить за своїм маршрутом, зовсім невідомим для його пасажира. Розуміння такого стану людини досить рельєфно описано великим суфієм і поетом Омаром Хайямом в одному з його рубаї:

Подиву гідні вчинки Творця.
Сповнені смутку наші серця.
Ми залишаємо світ, не довідавшись
ні початку, ні змісту його, ні кінця.

Рішення такої величної проблеми і поклали характерники в основу свого Шляху. Пізнати те, що знаходиться в руках фатуму, сісти на переднє місце повозки долі, взявши віжки в свої руки або штурвал того літака. Ця мета, яку ставили перед собою кіри, зумовлювала і той стан розвитку, якого вони набували за життя. Особливість того психофізичного стану полягала в набутті відповідного характерного психотипу щодо поведінки, рис характеру, манери розмовляти і одягатися. З чого в народі й назвали їх ХАРАКТЕРНИКАМИ - завдяки дуже рідкісному, овіяному духом істинності, становленні себе в житті. І не потрібно забувати, що той стан виконувався під прямою загрозою смерті, бо такі козаки завжди були головною бойовою опорою козацького війська в його споконвічній боротьбі на захист Батьківщини. Саме в такі часи і сформувалися головні принципи, які стали основою поглядів козаків-характерників.

ГОЛОВНІ ПРИНЦИПИ ХАРАКТЕРНИКІВ

Перші два принципи являють ту межу відходу воїна від навколишнього життя, яка робила можливим виконання головного, стратегічного напрямку розвитку його Знання: "Твій шлях лежить між Землею і Небом", тобто ніде на Землі, в сфері звичайного буття. Тільки відділення людської особистості від звичайного світу і оволодіння цією позицією, яка стоїть за межами "землі і неба", гарантує отримання того відсторонення, коли стає доступним Абсолютне Знання.

"Ти рівний всім і кожному окремо, але по духу нема тобі рівного на Землі ". Дуже цікаве зауваження щодо людського духу. Дійсно, керування своїм життям стає можливим за умови беззастережного вивільнення людського духу до тієї межі, коли людина вже усвідомлює Божественну Іскру, що схована в її душі. Спалахування нових еманацій, які відбуваються при цьому, надають людині дивовижної здатності впливу на перебіг подій, повертаючи їх у вірне русло завдяки можливості одномоментної присутності в різних місцях.

Третій принцип характерників вказує на поле діяльності, яке вони обирали у своєму житті: "Три речі мають значущість: твоя земля, твій народ і твоє серце".

Значення двох перших речей для сучасної людини достатньо зрозуміле, але третя річ - "твоє серце", мабуть, потребує деяких пояснень, бо тут все не так просто. Здатність керувати своїм життям виводить людину на ту висоту, де проходить її свідомий шлях долі. І потрібно мати дуже вивірене відчуття істини, щоб не помилитися на цьому шляху, так як ситуацію можна зробити значно гіршою, попри всі благі надії. Ось чому третя річ - людське серце, бо тільки воно зрештою дає точне розуміння тих істин, які лежать в основі буття. Такий шлях, коли істинність дій зважується на терезах серця, зустрічається майже у всіх відомих езотеричних вченнях. Деякі стародавні магічні культури, наприклад, острова Пасхи, прямо називали шлях свого розвитку "шляхом серця", а себе "істинними воїнами шляху серця" .

"На шляху серця не може бути досягнень , шлях серця - це саме життя", - так говорить найбільш поширений у цій культурі афоризм.

Ми тепер розуміємо, якої глибини розкриття своєї сутності сягало мистецтво характерників, через призму чого вони бачили довколишнє. Саме тому практики характерників для нас сьогодні набувають особливого значення.

ЖИТТЄВИЙ ПРОСТІР ХАРАКТЕРНИКА

Езотеричне знання говорить ось що. Енергокомплекс людини має складну будову, утримуючи в собі різні енергетичні горизонти, які відповідають набору так званих астральних проекцій або енергетичних тіл, які складають енергокомплекс людини на тонкому плані. На одному з таких рівнів (рівні каузального плану) людська свідомість має вигляд освітленого кола світових волокон на так званому енергетичному коконі. Саме їх яскравість і зумовлює те коло можливостей, якими людина може оперувати в житті. Характерники помітили, що коли людина переживає надскладні труднощі, які неможливо подолати звичайним способом, їх подолання відбувається одночасно із запалюванням нових світових волокон на енергетичному коконі. Простір людських можливостей за рахунок цього значно розширюється. В результаті чого те, що було надзвичайним тягарем і мукою у житті, стає природною справою. Мабуть, через це в Україні змалку дітей виховували в жорстких, суворих умовах, щоб отримати щиру, сильну і вольову людину в житті, котра за всяких умов може гідно протистояти тим іспитам, уготованим їй долею. Саме в цей бік і були спрямовані вправи характерників. Будь-якою ціною досягти спалахування тих світових волокон, які надають людині надзвичайних здібностей і розширюють її свідомість аж до оволодіння законами життя.

"Страждайте і через страждання прийдете", - говориться в одній із світових релігій. Так є. В цілому тільки такий, сповнений життєвих труднощів і їх подолань досвід, породжує спалахування нових еманацій і досягнення мети. Таким чином виходить, що досягнення в галузі езотерики, як і в звичайному житті, неможливі без надзвичайного напруження усіх людських сил.

ЯКИМ СПОСОБОМ ДОЛАЛИСЯ ТІ ТРУДНОЩІ?

Філософія була простою і надійною. Старі козаки постійно радили молодим за всяких умов тримати "хвіст пістолетом", не впадати в смуток і розпач, що згубно діють на шляху до повного саморозкриття. Вони цим стверджували: "Це неймовірно важко, але це все, як саме життя, всього лише гра, і виграє в ній той, хто, проходячи всі труднощі, не втягується, незважаючи ні на що, відсторонено споглядаючи за вивертами долі". Правила, якими керувалися характерники, мають певне суспільне звучання, на відміну від тих, що були наведені Кастанедою, які зосереджують увагу тільки на внутрішньому світлі окремої людської особистості, залишаючи невизначеними відносини воїна з навколишнім людської середовищем.

Перше правило характерників стосується такої важливої ??справи, як навчання молоді. "Ніколи не вчи того, хто ще не вміє", - тобто не має внутрішньої зрілості для оволодіння Знанням. Це правило розкриває ставлення козаків-характерників до втручання в навколишнє життя. "Ніколи не вчи, ніколи не втручайся, не порушуй того, для кого час іще не настав", -  виконання однієї цієї вимоги потребує безумовного знання і дотримання принципів духовного воїна. Є в цьому висловлюванні і дуже цікаве твердження: людина сама в собі несе Знання, вчитель лише допомагає розкрити його. Езотеричні вчення Сходу говорять про це так: "Учитель приходить тоді, коли готовий учень".

Друге правило вчить непохитно йти за своєю долею, не сходячи, не відступаючи від себе, не захоплюючись принадами світу, яким би звабливим він не був. "Умій робити те, що бажаєш для себе сам".

Третє правило стосується співвідношення відаючого зі світом, як носієм правди життя. "Ніколи не будь таким, яким би тебе не поважали інші". Це правило утримує людину у відповідних рамках щодо її дій і вчинків, ставлячи як застереження співтовариству характерників.

Джерело: Езотеричні  глибини  характерництва