DataLife Engine > Версия для печати > Як СРСР перетворював Донбас на «Новоросію»

Після набуття чинності законів про декомунізацію, архівні документи, у тому числі секретні архіви КДБ, стають загальнодоступними. Саме завдяки цьому оприлюднено документи, які відкривають таємниці русифікації Донбасу. І вже зараз історики оприлюднюють нові архівні дані про те, як після спустошливих, голодних років у східні і південні регіони України переселяли жителів Росії. Виставка таких документів, зокрема, проходить у Національному музеї "Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні".

-- Масштабних наукових досліджень, присвячених цій тематиці, досі немає - надто мало документів щодо цієї проблеми збереглося, - розповідає газеті "Експрес" завідувач науково-дослідного відділу фондів музею Ніна Лапчинська. - Попри це, представлені документи можуть бути одним з ключів для осмислення витоків нинішніх подій на Сході України. Якщо уважно подивитися на карту, то території переселення збігаються з умовним проектом "Новоросія".

-- З чого це переселення чужинців в Україну розпочалося і коли?

-- Формально процес переселення було запущено секретною постановою Ради народних комісарів СРСР від 25 жовтня 1933 року - "Про переселення на Україну 21 тисячі сімей колгоспників". Однак насправді підготовчу роботу розпочали ще в серпні 1933-го, коли було створено всесоюзний переселенський комітет. Він зайнявся підготовкою контингентів і місць для переселення. Цільові території для заселення - Україна, Північний Кавказ, Кубань.

-- Скільки всього люду переселили в Україну в рамках цієї програми?

-- До кінця 1933 року із Західної області РРФСР (нині - Брянська) до Дніпропетровщини було відправлено 109 ешелонів з переселенцями і їхньою живністю, з Центрально-Чорноземної області Росії (нині - Воронезька, Курська, Тамбовська, Пензенська) до Харківської області - 80 ешелонів, з Іванівської до Донецької - 44 ешелони. Із Білоруської РСР до Одеської області скерували 61 ешелон, з Горьківської області - 35 ешелонів з людьми. За документами, 1933 року так переселили 22 тисячі сімей. Планувалося стільки ж переселити наступного року (щоправда, про результати цієї роботи в 1934 році ми підсумкового документа наразі не знайшли, тому можемо сприймати цю цифру лише як гіпотетичну).

22 тисячі плюс 22 тисячі - це 44 тисяч сімей лише за два роки. А зі скількох людей в середньому складалися сім'ї тогочасних переселенців?

-- Я звертала на це увагу, вивчаючи документи. Здебільшого сім’ї складалися з 5— 6 осіб у сім'ї. Тобто, загалом переселено близько чверті мільйона осіб. До речі, крім програми переселення в Україну селян із Росії та Білорусі, була ще й програма внутрішньоукраїнського переселення в найбільш потерпілі від голодомору райони. На Харківщину, Дніпропетровщину та в деякі інші регіони переселяли жителів 30-кілометрової зони поблизу північного кордону України - із нинішніх Житомирщини, Київщини і Чернігівщини. Однак українським переселенцям держава не надавала економічних пільг і не створювала інших спеціальних сприятливих умов, навпаки, кидала їх у складні умови. Адже до 1939 року Західна Україна і Західна Білорусь входили до складу Польщі, тож населення українського північно-західного прикордоння Москва трактувала як соціально-небезпечний елемент, потенційного ворога.

-- Які преференції мали переселенці з інших регіонів СРСР?

-- На найближчі три роки роботи на новому місці їх звільняли від сплати податків (дуже великих у той час для селян), а також пробачали їм податки, заборговані державі на дотеперішньому місці проживання. За потреби, ще й надавали кредити.

Скажімо, з 15 мільйонів 500 тисяч рублів, виділених на переселення в 1933 році, 10 мільйонів пропонувалося віддати безповоротно - як матеріальну допомогу, а ще 5 мільйонів - як довгостроковий кредит. Щодо зерна з попереднього урожаю, яке ці селяни зібрали на своїй батьківщині, то вони його там здавали в обмін на квитанції, які їм обмінювали на зерно в Україні уже з місцевих фондів (це після двох років голодомору тут!) А якщо переселенцям на першу зиму бракувало цього зерна, то з місцевих фондів їм виділяли ще, незалежно від квитанції про здане зерно в Росії. Якщо вони були "безлошадними", то тут їм виділяли коней з розрахунку 1 особина на 2 - 3 господарства. І в кожної сім'ї мала бути одна корова. Оскільки стільки корів знайти в голодній Україні годі було попри весь терор влади, то їх приїжджим мали надати колгоспи, з яких вони виїхали (переважно давали телят, які виростали вже тут). Позаяк у сталінські часи не прийнято було перейматися комфортом у дорозі навіть для таких привілейованих селян, то їхали вони часто у вагонах-товарняках разом зі своєю худобою. Ще один характерний момент: переселяли як окремі завербовані сім'ї, так і цілі колгоспи. Тож навіть якщо у село приїхало тільки 5 - 6 сімей, влада вимагала залучати їхніх представників на керівні посади у місцевому колгоспі. Комуністична влада також приділяла багато уваги безпеці російських переселенців - місцевих українців залякували, щоб ті не сміли робити їм щось лихе і жорстоко карали, якщо таке все ж відбувалося.

-- Вороже ставлення до приїжджих було системною проблемою?

-- Так. Насправді, поселенців часто ненавиділи ще до того, як вони з'являлися в селі. Тому що крім того, що вони отримували зерно з місцевих фондів і пільги за податками, місцеві люди мусили ще й забезпечити їм умови побуту, обіцяні державою. І виснажені голодом селяни ремонтували та білили хати для очікуваних чужинців. Стільці й столи їм до хати робили! Патефони за рахунок колгоспів купували! І ще одне масове явище погіршувало ставлення до приїжджих. Деякі люди, що втекли від голодомору і вижили, у 1934 - 1935 роках стали повертатися у свої села, а їхні хати вже були зайняті. Діяла спеціальна постанова про захист прав поселенців, яка гарантувала їм право не повертати житло і господарські будівлі попереднім господарям, які повернулися. Колишні мешканці села могли оселитися в іншу вільну хату. Але, ясна річ, їм діставалося гірше житло, часто без реманенту. Цим людям держава ніяк не допомагала влаштувати своє життя на новому місці. Ще й казали їм тішитися, що не відправляють у Сибір за несанкціонований виїзд зі села під час голодомору.

-- Ще один контингент - демобілізовані військовослужбовці. Тому ви й чуєте характерну для сходу назву Червоноармійське так часто - військових цілими частинами заселяли у вимерлі села. Пізніше були інші хвилі. На нові й відбудовані після війни у Донбасі підприємства центральна влада масово скеровувала не тільки спеціалістів з цілого Радянського Союзу, а й організувала системне переселення кримінальників. Їх не брали в армію, натомість примусово поселяли туди на певну кількість років у рамках відбування покарання, й далі ці люди, маючи тут роботу і сяке-таке житло, залишалися.