ПРО «ПОКРОВУ»

Ростислав Наливайко

14 жовтня християни східного (грецького) обряду, а також греко-католики відзначають свято «Покрова Пресвятої Богородиці». Оскільки лише християнського свята замало, то дехто найкмітливіший придумав байку, що в цей же день було створено УПА (українську повстанську армію) та на додачу ще й вирішили, що наші козаки також були фанатами цього свята. Спробуємо розібратися, що ж це за свято і що власне святкується.

За однією з «офіційних» легенд, у цей день військо давніх русичів, на чолі з князем Київським Аскольдом, взяло в облогу столицю Візантійської імперії - центр християнства східного обряду - Константинополь, намагаючись захопити місто. Мешканці Константинополя у «гарячий молитві» звернулись до Богородиці з проханням про порятунок. І Богородиця, за оповіданнями, з'явилася перед людьми та вкрила їх своєю покровою (омофором). Після цього вороги вже не могли побачити цих людей. Як вказують деякі джерела, вражений Аскольд та його дружинники прийняли святе хрещення та стали християнами. І мабуть одразу «полюбили» греків, бо це ж по-християнськи - любити свого ворога.

Цей «знаменитий» похід датується 860 роком нового часу.
Напад русичiв був неочiкуваним i це викликало у Константинополі величезну панiку, адже iмператор Михаїл ІІІ зі своїм вiйськом був на сході країни – воював з арабами, і мiсто, загалом, залишилося беззахисним.

Звернемося до свідка тих подій патріарха Константинопольського Фотія. Зафіксовано дві його проповіді. Перша промовлена під час облоги, друга після закінчення облоги. Отже йому слово: … «Чи пам’ятаєте той час, неприємний та гiркий, коли на виду нашому пливли варварськi (русичів) кораблi, котрi навiювали щось страхiтливе та вбивче? Коли це море, стихнувши, тремтливо розстилало хребет свiй, творячи їхнє плавання приємним та тихим, а на нас пiдiймало рокiт хвилi бранi? Коли вони проходили перед мiстом i погрожували йому, простерши свої мечi? Коли морок охопив ваш тремтячий розум i слух вiдкривався тiльки для одної вiстi: «варвари вже перелiзли через стiни мiста, мiсто вже захоплене супротивником?»…
… «І як не потерпати нам вiд страшних бiд, коли ми вбивче розрахувалися з тими, котрi були виннi нам щось малюсiньке»…
… «не милували ближнiх… багато хто i великi також отримували свободу (з полону) з людинолюбства, а ми деяких молотарiв нелюдськи зробили своїми рабами».

Як бачимо з тексту Фотій докоряє своїм одноплемінникам за «недружнє» ставлення до русичів, декого навіть у рабство забрали. Тому висновок може бути один – похід був актом помсти за завдані кривди з боку візантійців. І ця помста була жахливою, але справедливою. Знову Фотію слово:
… «Вiн (супротивник) розоряє та нищить все: ниви, пажитi, череди, жiнок, дiтей, лiтнiх, юнакiв, всiх рубаючи мечами, нiкого не милуючи, нiчого не щадячи… Лють губила не тiльки тварин: волiв, коней, курей, все що втраплялося варварам (русичам). Лежав мертвим вiл, а бiля нього чоловiк. У коня та у юнака було одне смертне ложе. Кров жiнок зливалася з кров’ю курей. А що тiльки коїлося з мертвими тiлами?... Рiчковi потоки перетворювалися на кров. Деякi криницi та водоймища годi було пiзнати, бо вони доверху були заповненi тiлами»…

Цей похід, а правильніше було б назвати наліт, тривав від тижня до трьох (за різними оцінками). Чисельність русичів під час цього походу була невеликою – від 200 до 360 воїнів. Ми бачимо чіткий розрахунок. Відсутність імператора з військом (на сході країни) та його флоту (перебував на той час біля Кіпру) зробили можливим такий блискавичний рейд до столиці Візантії.
Ситуація була вбивчо трагічною. І щоб підняти хоч якось моральних дух мешканців міста Фотій провів службу-молебень з ризою Богородиці зі зверненням до Богородиці.
І через деякий час русичі дійсно зняли облогу та зникли у зворотньому напрямку. Це було пояснено «заступництвом» Богородиці.

Людина здравомисляча повинна розуміти, що див на світі не буває. Тепер пошукаємо причину швидкого припинення походу. Природні катаклізми відкидаємо, бо немає згадки в джерелах. Натомість той же патріарх Фотій повідомляє про початок епідемії, почалися масові захворювання. Воно й не дивно, навкруги гори трупів та спекотний клімат зробили свою справу. Та й, в решті решт, флот міг повернутися за декілька тижнів. От вам і розгадка «заступництва».

Отже, спробуємо зробити певні висновки. Похід був однозначно вдалим, а не навпаки, як твердять деякі історики. І результатом була велика здобич. Тож «святкування» свята «Покрова Богородиці» є нічим іншим, як брехливим глумлінням над власною славною минувшиною. Звитяга наших воїнів показується як немічність перед якимось «заступництвом». Мало того, що перекрутили все з ніг на голову та ще й нав’язали комплекс провини. Ну і на додачу всі так звані православні «працюють» на грецький егрегор.

Тепер трохи про козаків, які «дуже шанували» це свято.
Розкопки поля битви під Берестечком засвідчили красномовний факт. На жодному з козаків не було знайдено жодного натільного хреста, в той час як натільні хрести були на поляках, московитах та німецьких найманцях. Отже ні про яке християнство, в сучасному розумінні, не могло бути й мови. Московсько-хозарське християнство почало «вповзати» в Русь (Україну) лише після Переяславської ради 1654 року. Остаточно воно заполонило наші землі після капітуляції гетьмана Петра Дорошенка в 1675 році.

Вагомим, а головне більш офіційним доповненням до висновку про нехристиянське вірування запорозьких козаків можуть служити численні визначення дослідників українського козацтва, зокрема Д.Яворницького: "Вірність у дружбі вельми високо цінувалася на Запорожжі, де, за козацькими правилами, гріхом вважалося ошукати чорта, коли він потрапляв січовикам у товариші". Польсько-шляхетський історик Семеон Окольський у своїх мемуарах ХVІІст. писав: "Козаки не допускають до війська своїх священиків і тому недостатньо думають про бога". "Пантелеймон Куліш докоряв запорозьким козакам, що були вони байдужими у справах релігії. Деякі історики не помічали релігійності запорожців або вважали її нещирою". "Відомий київський митрополит ХVІІ ст., Петро Могила, називав запорозьких козаків відступниками; православний пан Адам Кисіль (києвський воєвода) у тому ж столітті відгукувався про козаків, як про людей "ніякої віри – religionis nulius"; уніатський митрополит Рутський іменував їх (козаків) "людьми без релігії – sine religionis", а думні дьяки московські називали козаків – людьми, не мавшими страху божого. Деякі дослідники, як П.А.Куліш, наводять приклади ворожого ставлення козаків до православних церков та вищого духовенства, недовіри до монахів, висвітлюють побутуючі між козаків марновірство та забобонність щодо шкідливого впливу для військової справи присутність священика у війську". Як бачимо, сучасники козацької доби повністю заперечують християнське віросповідання козаків у ХІV-ХVІІ століттях.

Думка про заснування УПА саме в цей день могла виникнути лише в хворій голові. Таке враження, що до цієї миті ніхто з окупантами не боровся, а лише на свято, скуштувавши оковитої, прозріли та створили цілу армію.
Тому, перш ніж щось святкувати, хоч трохи цікавтеся «християнськими святами».
Живіть своїм розумом.

Ростислав Наливайко-Ляхович