Історія ПОГРАБУВАННЯ 84 мільярдів ВКЛАДІВ УКРАЇНЦІВ, інших цінностей і національних багатств

Історія ПОГРАБУВАННЯ 84 мільярдів ВКЛАДІВ УКРАЇНЦІВ, інших цінностей і національних багатств

Грабіжники, які називають себе нині політиками, останнім часом не хочуть взагалі згадувати українцям, а підконтрольні їм засоби масової інформації відповідно також замовкли і також не згадують про те як, коли і ким почалося пограбування українців і України загалом в новітній історії бутафорної «незалежності».

Але Українське суспільство, що виборює свою волю і незалежність від імперців зовнішніх і внутрішніх зі зброєю в руках, не забуває про те, що існують Українські суспільні інтереси та Українські національні інтереси, які зовсім недавно злочинно порушені  окупантами і складають нетлінну історію нищення нашої Мови, гноблення, катування, систематичних голодоморів та жорстокого пограбування і винищення Українського Народу.

Мовчання Світових спільнот в час новітніх звірств заради грабунку Українців, вочевидь лише підтверджують особливий цинізм занепокоєних «миротворців»,  які не гербують і собі урвати собі  шмат кривавого «пирога» від України і українців.

Своїми новітніми звірствами і  мовчанням про раніше скоєне,  споконвічні вороги сподіваються, що ми вже забули і за новітньої війни та гібридного геноциду «списали» вже попередні грабунки і приниження. Але наша священна   пам’ять не дає нам права заспокоїтися і забути всі ті кривди, які нам завдані, надихаючи українців на священну борню до перемоги.

Ось лише дві теми, які залишаються злободенними для кожного українця і стосуються національної гідності та національних інтересів всього Українського Народу, про які щиро нагадує українцям побратим

 Ярослав Вішталюк :

«Просто для констатації того факту, що не всі в Україні про це забули –  два шматочка на дві теми, про які ніхто не знайде жодної новини від української влади за ці чотири роки, окрім одного випадку в березні 2014, коли Яценюк вирішив попіаритися на одній з них, але потім швидко "згорнув" діяльність і поклав назад в стіл. Але я не забув і не забуду.
===================================
Ця історія почалася 30 листопада 1991 року. У цей день з рахунків Держбанку і Ощадбанку України були списані 81,9 мільярда рублів на рахунок Ощадбанку СРСР і 1,2 мільярда рублів на рахунок Мінфіну РСФСР. Про це в грудні 2005 року повідомила на засіданні Верховної Ради голова спеціальної парламентської слідчої комісії з фінансово-економічного обґрунтування джерел і механізмів повернення заощаджень громадян Катерина Фоменко під час звіту про виконану роботу. Комісія знайшла угоду про принципи взаємин і взаєморозрахунків Ощадбанку СРСР з Ощадбанком республік від 30 жовтня 1991 року. Згідно з цим документом всі 83 мільярди рублів були переоформлені як міжбанківський кредит, наданий Україною Росії. За даними комісії, за цей кредит Україна повинна була отримувати 7% річних.

У лютому 2004 року Верховна Рада за поданням спеціальної комісії під керівництвом Катерини Фоменко постановила створити спільну з Федеральними зборами РФ міжпарламентську депутатську групу. У цю комісію з української сторони були залучені фахівці з уряду, Нацбанку і Міністерства закордонних справ. Робоча група напрацювала пропозиції щодо можливих джерел компенсацій. Зокрема, вона з'ясувала, що сума зовнішнього боргу СРСР склала 81 мільярд доларів, активи і майно за кордоном - 3,5 мільярда рублів, борги країн, що розвиваються - 74 мільярди доларів, борги колишніх соцкраїн - 47,9 мільярда перевідних рублів, золото - 259 тонн.

Голова спеціальної парламентської комісії також заявила, що це може бути підставою для проведення переговорів з Росією щодо повернення заощаджень вкладникам колишнього Ощадбанку СРСР. "Якщо відповідний прецедент буде розглядати Міжнародний суд, то він винесе рішення на користь України", - підкреслила народний депутат. Крім того, Фоменко повідомила, що знайдена комісією угода нею особисто була передана тодішньому президенту Віктору Ющенку для використання урядом під час переговорів, і той пообіцяв взяти вирішення питання під особистий контроль, але так і нічого не зробив. Очолювана Фоменко в 2004-2006 роках слідча комісія так і не відповіла на всі питання, а її звіт був похований в архівах Верховної ради.

У 2010 році голова Київського обласного товариства Захисту прав акціонерів і вкладників Віталій Данилов написав скаргу генпрокурору України. Він попросив перевірити викладені в матеріалах розслідування комісії факти. Київська міська прокуратура, якій Олександр Медведько доручив це питання, прийняла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи. Після повторної скарги Данилова президенту, прем'єру і Генеральному прокурору, постанова про відмову 28 січня 2010 був скасована і по інстанціях передана на дослідування в Печерське райуправління МВС Києва. Однак його слідчий старший лейтенант Юрій Скорніцкій, не допитавши жодного з "підписантів" платіжки на 83 мільярди рублів, ані членів комісії Фоменко 16 грудня 2011 року знову відмовив у відкритті кримінальної справи. Печерська районна прокуратура Києва це рішення підтримала.
©https://old.flot2017.com/posts/new/vklady_ocshadbanka_sssr_julina_i_vitina_tisjacha

=================================

Питання власності колишнього СРСР охоплюють ядерну зброю, валютні та золоті запаси, нерухомість, історичні цінності тощо. В "Основних напрямах зовнішньої політики України" наголошено: "Україна вважає себе, нарівні з усіма іншими колишніми радянськими республіками, правонаступницею Союзу РСР і не визнає будь-яких переваг і винятків з цього принципу для жодної з держав-правонаступниць без належним чином оформленої згоди всіх цих держав". Пошук і реституція втрачених культурних цінностей − проблема, яку висунуло перед українським народом саме життя, вирішення її − життєво необхідне для усвідомлення молодим поколінням високого рівня розвитку культури, мистецтва, історичних надбань своєї країни, усього, що формує світогляд громадянина України. Спектр національної культурної спадщини нашої країни надзвичайно широкий. Це - матеріальні надбання: атрибути Української держави різних історичних епох, археологічні знахідки та скарби періоду Київської Русі, клейноди українського козацтва, мозаїки, фрески, ікони, полотна відомих художників, особисті речі видатних історичних діячів, архівні документи, рукописи та стародруки, вироби декоративно-ужиткового мистецтва, етнографічні памʼятки тощо. За часів СРСР усе, що мало значну історичну, наукову чи художню цінність, переправлялося до російських сховищ.

Частина творів мистецтва з України потрапила до Росії як військові трофеї, що їх повернула радянська армія з Німеччини (під час Другої світової війни з України було вивезено 40 вагонів з історичними цінностями). Свого часу до Росії було передано атрибути державної влади України − клейноди Запорозької Січі, бібліотека й бандура, інкрустована коштовним камінням, Івана Мазепи, колекції Пилипа Орлика, матеріали розкопок багатьох курганів скіфської культури, серед яких курган Чортомлик Дніпропетровської області (матеріальні знахідки IV ст. до н.е.), курган Солоха Запорізької області (IX ст. до н.е.), скарби золотих і срібних виробів X-XII ст. (25 кг), віднайдені на Полтавщині, Євангеліє Павла Полуботка, особисті речі Петра Могили, фельдмаршальський жезл графа Румʼянцева-Задунайського, який він подарував Успенському собору Києво-Печерської лаври. Давньогрецька мозаїка "Дмитро Солунський", частина фресок із Михайлівського Золотоверхого собору Києва, знищеного у 30-х роках XX ст., також опинилися поза межами України. У 1950 р. зі Львівського історичного музею було вивезено 116 експонатів із золота та срібла (близько 12 кг). У 1991 р. до Росії вивезено старовинні монети й прикраси зі скарбу, знайденого на Черкащині, та багато іншого.

Відповідно до Дагомиської угоди між РФ і Україною про подальший розвиток міждержавних відносин від 23 червня 1992 р. та Ялтинської Угоди між Україною і РФ про реалізацію прав на закордонну власність колишнього Союзу РСР від 3 серпня 1992 p., обидві сторони парафували угоду про передачу Україні обʼєктів зарубіжної власності у 36 країнах 23 червня 1993 року. Повернення історичних цінностей на батьківщину було окремим питанням, що розглядалося в рамках СНД. Про це йшлося в рішеннях чергового засідання СНД у Мінську (14 лютого 1992 р.) та статтях спільної угоди (1996 р.). Російська Державна дума 20 травня 1992 р. в односторонньому порядку денонсувала Мінську угоду. Надалі представники РФ не брали участі в роботі засідань і нарад у рамках СНД, на яких обговорювалися питання повернення культурних цінностей. Росія фактично відмовилася виконувати положення угод про повернення цінностей.

Залишається проблемною ситуація довкола ратифікації Верховною Радою України так званого нульового варіанта розподілу власності колишнього СРСР. Згідно з Договором про правонаступництво з державного боргу й активи колишнього СРСР від 4 грудня 1991 р. Україні належить частка в 16,37% (або 12,1 млрд. дол., 7,8 млрд. перевідних рублів, 42,1 т золота і на 600 млн. карбованців закордонного майна). На кінець 1991 р. пасиви колишнього Союзу оцінювали в 93,7 млрд. дол., активи − у 110,1 млрд., депозити Зовнішекономбанку становили близько 700 млн. доларів. Відповідно до протоколів договору сума зовнішнього боргу СРСР становила 81 млрд. дол., активи: майно за кордоном − 3,5 млрд. руб. (за балансовою вартістю), борги країн, що розвиваються, − 74 млрд. дол., борги колишніх соціалістичних країн − 47,9 млрд. перевідних рублів, золото − 259 т. З іншими статтями це майже 400 млрд. доларів. Водночас оголошено й розмір боргів: близько 100 млрд. доларів. Україна готова була взяти на себе 16,37% боргів Союзу: 13,5 млрд. дол. і 2,8 млрд. перевідних рублів.

Зважаючи на постійний тиск західних країн, Україна свого часу відмовилася від жорсткої позиції щодо вирішення питання власності колишнього СРСР за кордоном. Так, восени 1992 р. вона підписала договір про передання Росії повноважень щодо управління боргами. Лондонський клуб, який обʼєднує найбільші фінансово спроможні держави, надав РФ відстрочку у виплаті боргів. Німеччина відклала сплату боргу ще на вісім років. Однак Росія так і не поінформувала українську сторону про наявне нерухоме радянське майно за кордоном. На початку 1993 р. вона оприлюднила Указ Президента РФ Б. Єльцина "Про державну власність колишнього Союзу РСР за кордоном" від 8 лютого 1993 p., яким фактично в односторонньому порядку привласнила всі права на нерухомість, що була за кордоном, а також взяла на себе всі зобовʼязання щодо її використання. Таким чином, у порушення міжнародно-правових норм були перекреслені всі попередні домовленості стосовно розподілу власності колишнього СРСР.»
©http://uaforeignaffairs.com/ua/ekspertna-dumka/view/article/pro-nulovii-variant/

P.S. Хай  священна  народна  пам’ять будить кожного українця і не дає  права заспокоїтися чи забути всі ті кривди, які нам завдані та  надихає  на священну борню до перемоги.

Слава НАЦІЇ !  Смерть ворогам !

Джерело: Ярослав Вішталюк   , Віра Українка

Станіслав Стеценко  / Mahno.info / Україна