ЕПОХА ЛЮДОЖЕРІВ. Частина перша

ЕПОХА ЛЮДОЖЕРІВ. Частина перша

Канібалізм в тваринному світі –  є лише природним засобом виживання. Але канібалізм (антропофагія)  серед людей вирізняється не тільки особливою жорстокістю, а й безпомилково виявляє очевидні генетичні і психічні збочення та повну деградацію тих нелюдів, що  "пожирають"  інших людей лише заради власної ненаситної жадоби і безмежного збагачення.

В Україну, на найбагатші в світі чорноземи, де голоду та жодних природних причин для канібалізму взагалі ніколи не існувало, поїдання людей було вперше привнесено і запроваджено москалями-комуністами, які тотальним геноцидом і систематичними штучними голодоморами в 21-23, 32-33, 37-39, 46-47 роках минулого століття терором відбирали все до останньої зернини і крихти, примушуючи українців їсти один одного, щоб якось вижити в нелюдських умовах жахливого етноциду.

Саме тоді жахлива москальська окупація породила і виховала в Україні особливий вид людиноподібних місцевих виродків від катів і вбивць, нащадки яких  вже під час розвалу кривавого СеРеСеРу, проявили особливий садизм і ненаситну кровожерливість, коли Україна формально стала незалежною, а кремлівські ставленики з усією її партійною номенклатурою стали грабувати і пожирати все і вся як найстрашніші і найогидніші дикуни.

Про сучасних людожерів і потвор від тоталітарного минулого, згадує

Oleg Onufrienko: ЕПОХА ЛЮДОЖЕРІВ. Частина перша

«З достовірного джерела стало відомо, як комуністична банда, скинувши усі маски, почала грабувати народ та знищувати економіку України на початку незалежності.
У 1994 році, з приходом до влади проросійської комуно-комсомоло-гебешної банди, головою уряду через 2 роки став родич Кучми Паша Лазаренко ( вони жонаті на сестрах ). Не довго думаючи, він викликав до себе на нараду керівників усіх заводів та фабрик та поставив задачу : платити йому данину від збуту продукції.

Народний депутат СССР, генеральний директор комбінату " Азовмаш " Антифєєв А.Є теж був викликаний до Лазаренка на "килим" до Дніпропетровська - лігва юдонацистської банди. Поїхав Анатолій Євгенович з гарним настроєм, з почуттям власної гідності, а вийшов із кабінету голови уряду опущеним та приголомшеним. " Я думав, що я велика і поважна людина, а з'ясувалося - букашка " - майже дослівна цитата.

Випивши стакан горілки, Антифєєв розповів про зустріч, точніше про "сходняк", адже в країні встановлювалась влада мафії та відморозків. "Лазаренко сказав мені щомісяця завозити йому 2 мільйона доларів, а собі залишати 500 тисяч доларів щомісяця від діяльності заводу. На моє заперечення що ж я буду платити робочим, з яких джерел буде зарплатня людям, Павло Іванович - сказав : "Про бидло забудь !! Мать твою.. Копійки заплатиш і заткнуться. Тепер вже не має комуністичної партії СССР, яка обмежувала наше збагачення. Робимо бабло. Понял !!! Якщо відмовишся - поставимо іншого !!" 

Антифєєв, який до цього жив дуже скромно, в обдертому помешканні, став стрімко багатіти - костюми від Версачі, дорогі автомобілі, квартири, дачі за кордоном, офіс у Москві, Лондоні тощо. Завод почав хиріти, їдальні позакривалися, поліклініка зачахла, люди стали менше отримувати заробітків, але вели себе спокійно по рабськи, дружно голосували " ЗА ЄДУ ", за партію ригоаналів, за своїх рабовласників.

Невдовзі Антифєєв помер, керівником великого оборонного заводу став Цадіков, - юдей, але безтолковий. Його замінили на хижого комсомольця Савчука О.В., який за декілька років став монстром з 500 мільйонами баксів, який відкрито на нарадах називав народ, тобто робочих, бидлом, які мають з великою радістю працювати за 150 доларів на місяць. Бидло є бидлом і по холуйські мовчало.

Та ось у 2010 році прийшов до влади справжній бандит, почався новий переділ вкраденої у народу власності, капіталів, почали міжусобні кримінальні війни.
На " Азовмаш " поклав око син Бандюковича, дуже "талановитий" стоматолог і бізнесмен. Цей гігант машинобудування був оформлений на Савчука і на Юру Єнаківського по 50% у вигляді офшорної компанії "Ванесса", що нібито належить Кіпрові. Згодом, апетити царевича зросли і він захотів прибрати до рук весь завод, точніше, концерн, - усі 100% відсотків власності. 

Дуже народний депутат, руде двометрове чудовисько Савчук О.В., звісно, був обурений. Йому пригрозили 9-ма грамами свинцю і він втік до свого 30 мільйоного французького маєтку, для обдумування планів порятунку. 

Все ж згодом знайшов вихід - імітувати рак горла, щоби не давати ніяких інтерв'ю, потім зрежисерував свою смерть, змінив прізвище у новому паспорті і з коханкою втік до Швеції... План Олофа Олофсена вдався на 100%, ніхто досі не знає про його існування. Крім мене... Трупа його так ніхто не бачив, але урну з його "прахом" ( чи може прахом якогось французького бомжа ) урочисто поховали у Парижі. А вірні холуї ( секретар міської ради і колишній заступник Коленков О.В., міський голова Хотлубей Ю.Ю. ) за підтримки міської дебільної громади, назвали на його "честь" одну із вулиць у Маріуполі біля храму Христа Спасителя, яку колись почав будувати Савчук О.В, відмолюючи свої важкі і підлі гріхи перед Богом і народом...
А колись дуже потужний завод оборонного значення "Азовмаш", як чорнобильський монстр, ще стоїть на іржавих ногах, та невпинно гине.
Далі буде.»

Джерело: https://www.facebook.com/oleg.onufrienko.73/posts/135421184080423

Станіслав Стеценко  / Mahno.info / Україна