Жінки радикальніші від чоловіків

Сьогодні я зрозуміла одну важливу річ. Найпотрібніша купівля в житті жінки –  це сокира. Не шуба-чобітки-черевички-сумочка, а саме сокира. Точно вам кажу. Я тут купила одну. По акції, в супермаркеті. Гарна така, фірмова, з помаранчевою довгою ручкою. Мені її запропонувала дівчина-промоутер. "Хороша сокира!-сказала вона, - купіть, згодиться"! Я і купила.

І не пошкодувала, бо майже відразу сокира стала мені в нагоді. Я поклала її згори у візок  з продуктами і покотила до машини. Дивлюся, а на парковці мужик так щільно до моєї свою машину поставив, що мені дверей широко не відкрити і сумки туди не пропхнути, а з іншого боку від машини –  бордюр, і відкривати дверцята незручно. І сам мужик стоїть поруч і сумки свої у багажник вантажить. І тут я така під'їжджаю. На візку. З сокирою.

Подивилася я на нього і на його машину. І він на нас подивився. З сокирою. І раптом заусміхався мені, як рідний, і говорить: "Давайте, я допоможу вам сумки у багажник ваш навантажити, а то я близько машину поставив, а з іншою боку –  бордюр і незручно".  

"Давайте, –  погодилися ми з сокирою,  –  велике вам  спасибі". Бувають же такі дивовижні люди! Ну, навантажив він мої сумки і поїхав. Я сокиру поклала на підлогу  переднього пасажирського сидіння, сіла і покермувала спокійно додому. Ну, як "спокійно". П'ятниця, народу повно, ще усі за місто прагнуть, квапляться. І один на світлофорі як мене обжене, як підріже та як загальмує різко, прямо переді мною, на червоний. Так я трохи йому в зад і не в'їхала. Сантиметр залишився. Він такий виходить і починає кричати: "Як водиш, та взагалі, ти права купила, та потрібно поговорити". "А чого не поговорити", - говорю. І сокиру так, неспішно, піднімаю з підлоги.

Сокира від різкого гальмування з'їхала і ручкою мені в педалі майже уперлася.  Заважає. Я виходжу і її виймаю. І в руках тримаю. "Чого ж не поговорити,  –  ми завжди готові,  –  кажу, до конструктивного діалогу". З сокирою. Той, який з ледве цілим задом, раптом відразу якось подобрів. Настрій у нього, мабуть, покращав, і він радісно так говорить: "Та я і сам винен. Квапився. Різко перебудувався, різко тормознув. П'ятниця! Нерви! Даруйте"! Швиденько сів в машину свою і газонув під зелений.

Ну і ми з сокирою сіли в авто і неспішно  додому поїхали. Під'їхала до будинку, дивлюся –  моє звичне місце стоянки біля під'їзду зайняли. Знову. Стоїть хтось, не з нашого будинку. Своїх-то я усіх знаю. А вони –  мене. Ну, гаразд.

Я поруч на аварійці  стала, думаю, зараз сумки важкі занесу в квартиру, а потім поїжджу по дворах –  місце собі пошукаю. Сумки занесла, а сокира залишилася. Дай, думаю, її теж додому заберу, в машині нащо їй  лежати. Ручка яскрава, примітна, раптом хто зазіхне. А ми з нею рідні вже майже. Узяла її і машину закриваю. І тут, дивлюся –  водій, що моє місце зайняв, виходить". Ой,  –  каже, –  а я місце ваше зайняв? Та я вже від'їжджаю, ставайте, будь ласка"! І посміхається мені так по-доброму. "Хороших вихідних", - говорить. І поїхав.

Я на своє місце стала, і ми з сокирою додому пішли. І вітер теплий в листі шелестів. І два, літніх ще, вихідних попереду було. І сонце світило. Нам. З сокирою.

В чудовому настрої вже піднімаючись  по ходах, мені раптом згадалося, про те,  як днями спілкувалася з однією моєю давньою знайомою,  дуже милою і блакитноокою блондинкою, котра гарно шиє і в’яже,  пече  смачні пиріжки і весь час вчасно прасує чоловікові сорочки… І взагалі вона ідеал жіночності і хорошої дружини. І до чого це мені раптом  згадалось ?

А до того, що під час розмови про політичну ситуацію в країні цей янгол в плоті видав мені таку фразу: «Потрібно скласти список усіх ригів та інших тварюк і починати їх мочити по цьому списку, а біля кожного класти папірця з викресленим прізвищем, щоб останні знали, хто наступний. Тоді після 5-того – 10-того всі вороги швиденько складуть свої валізи і звалять з нашої країни».

Ось такі справи…

Чим далі все це неподобство, все більше переконуюсь, що жінки все-таки радикальніші чоловіків по своїй природі… І в дипломатію вірять тільки там, де вона працює.

Джерело:  @HannaGun ;  Наталья Иванова

Станіслав Стеценко  / Mahno.info / Україна