- Світло Української Правди
- Громадський контроль
- Люстрація
- Документи
|
В шпигунів немає права на збереження життя
В шпигунів
немає права на збереження життя
Перемога, в кінцевому рахунку, обумовлюється станом духу тих мас, які на полі битви проливають свою кров.
Це не я придумав. Це сказав Ленін. Це один з тих рідкісних випадків, коли він був правий.
Йде війна. Стан духу українських бійців, які сьогодні на полі брані проливають свою кров, буде надихаючим прикладом для прийдешніх поколінь захисників Батьківщини.
А ось по бойовому духу противника непогано і вдарити.
І є чим. «Додатковими протоколами до Женевських конвенцій».
Женевські конвенції про захист жертв війни були прийняті 12 серпня 1949.
У відповідності з цими документами «взяті в полон учасники воєнних дій мають право на збереження життя, повагу їх гідності, особистих прав і переконань».
А 8 червня 1977 були прийняті «Додаткові протоколи до Женевських конвенцій».
У сформованій ситуації особливий інтерес для України представляють Протокол I, статті 46 і 47.
Стаття 46 про шпигунів. Стаття точно визначає: якщо збираєш або намагаєшся збирати інформацію на території, контрольованій супротивною стороною, при цьому носиш форму своїх збройних сил, тоді ти не шпигун. А якщо робиш те ж саме, при цьому форму і розпізнавальні знаки своїх збройних сил не носиш, - тоді шпигун.
Далі найцікавіше: шпигун не має права на статус військовополоненого. Тобто НЕ МАЄ ПРАВА НА ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИТТЯ.
Стаття категорично наказує з таким обличчям «поводитися як із шпигуном». Не уточнюючи, як саме.
Розглянемо приклад з життя. У зоні бойових дій був захоплений колишній «міністр оборони» так званої «донецької республіки» і якийсь чоловік у цивільному одязі, який збирав відомості про підрозділи української армії: записував номери бойових машин, уточнював їх типи, кількість, розташування на місцевості. За цим заняттям його і застукали. І пообіцяли "десятку".
І тут дозвольте поставити запитання: так чому ж «десятку»?
І дозвольте на нього відповісти: тому, що ми, українці, гуманні, добродушні, людинолюбні. Ми схильні прощати ворогів. Ми діємо відповідно до заповіддю: прощайте і прощені будете. І це правильно. І я тому хмирю дав би «десятку», а через пару років випустив за зразкову поведінку.
Вважаю, що діяти треба відповідно до заповідей, даними нам в давні часи. Але не заважає всіх потенційних збирачів шпигунських відомостей поставити до відома, про те, що існує міжнародне право. Існує 46 стаття Додаткового протоколу до Женевських конвенцій, яка вимагає від нас переступити через вроджене людинолюбство і діяти відповідно до загальноприйнятих міжнародних норм: у всі часи шпигунів не розстрілювали, їх вішали.
Ще більший інтерес представляє стаття 47. Ця стаття про найманців:
«Найманець - це будь-яка особа, завербована на місці або за кордоном для участі у збройному конфлікті ... не є ні громадянином країни, що знаходиться в конфлікті, ні постійно проживаючим на території, контрольованій стороною, що перебуває в конфлікті».
Росія себе не визнає стороною, що перебуває в конфлікті. Тому кожен важливий зелений чоловічок - найманець.
Найманець, як і шпигун, не має права на статус військовополоненого.
Тобто наймит, як і шпигун, у разі захоплення протилежною стороною НЕ МАЄ ПРАВА НА ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИТТЯ.
Захоче України, життя збереже, не захоче - вибач, рідний, 47 стаття, сам розуміти повинен. НІ В ТЕБЕ ПРАВА НА ЖИТТЯ! Ти це право поміняв на зелені фантики з портретом якогось американського дядьки.
Упевнений, що проблема з найманцями багато в чому обумовлена тотальної юридичною безграмотністю населення колишнього Радянського Союзу. Дурникам в Росії пояснили, скільки баксів вони будуть зривати за кожен день війни. Але забули пояснити статті Женевських конвенцій та Додаткових протоколів до них.
Вважаю, що цю прогалину в освіті слід терміново заповнити. Всіма доступними засобами треба довести до тих, хто підняв зброю проти України:
- Бійці України, що потрапили до рук терористів, є військовополоненими, з ними покладено звертатися відповідно до Женевських конвенцій, будь-який відступ від духу і букви конвенцій є військовим злочином, винні будуть покарані відповідно до норм міжнародного права (вельми жорстокими);
- Найманці, тобто громадяни держави, яка формально учасником конфлікту не є, що потрапили в руки влади України, військовополоненими не є.
Україна зовсім не зобов'язана годувати цих негідників, надавати їм медичну допомогу і навіть витрачати гроші на їх охорону. Питання про зміст захоплених найманців у в'язниці може бути вирішене тільки в тому випадку, якщо той, хто їх прислав в Україну, погодиться оплачувати всі витрати. В іншому випадку Україна не повинна обтяжувати свій бюджет утримуванням мерзотників, які самі себе поставили поза законом. Для них має бути знайдено інше рішення.
Найманцям необхідно терміново роз'яснити: вже сьогодні вони повинні вимагати від тих, хто їм платить, гарантій на випадок захоплення владою України. Найманці повинні вимагати від роботодавців письмових зобов'язань: хто, коли і скільки буде їм надсилати на прокорм, хто надішле ковдри і подушки, хто приїде до в'язниці зализувати їхні рани, хто і в якому розмірі буде оплачувати будівництво, ремонт, опалення та охорону в'язниць, у яких їх триматимуть.
Кожен найманець повинен знати, що його обманюють. Йому повідомляють тільки гарну новину про те, скільки він зрубає баксів. Але від нього приховують погану новину про те, що він поставлений поза законом.
Бандитам і вбивцям в тюрязі на законних підставах належить місце на нарах, а найманець в цю категорію не потрапляє. На нього закон не поширюється.
Більш того, отримуючи гроші, найманець ПРОДАЄ СВОЄ ПРАВО НА ЖИТТЯ.
Якщо все це втовкмачити не тільки діючим, а й потенційним найманцям, то проблема бандитизму буде в осяжній перспективі вирішена.
Джерело : http://www.ukrinform.ua/rus/news/viktor_suvorov_kagdiy_naemnik_dolgen_znat___u_nego_net_prava_na_gizn_1651169
Про це має знати кожен найманець, що прийшов на нашу землю з неоголошеною війною.
І це не вигадки чи чиїсь забаганки – ЦЕ НОРМИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА.
Віктор Суворов: Кожен найманець повинен знати - у нього немає права на життя
Фото: hvylya.orgПеремога, в кінцевому рахунку, обумовлюється станом духу тих мас, які на полі битви проливають свою кров.
Це не я придумав. Це сказав Ленін. Це один з тих рідкісних випадків, коли він був правий.
Йде війна. Стан духу українських бійців, які сьогодні на полі брані проливають свою кров, буде надихаючим прикладом для прийдешніх поколінь захисників Батьківщини.
А ось по бойовому духу противника непогано і вдарити.
І є чим. «Додатковими протоколами до Женевських конвенцій».
Женевські конвенції про захист жертв війни були прийняті 12 серпня 1949.
У відповідності з цими документами «взяті в полон учасники воєнних дій мають право на збереження життя, повагу їх гідності, особистих прав і переконань».
А 8 червня 1977 були прийняті «Додаткові протоколи до Женевських конвенцій».
У сформованій ситуації особливий інтерес для України представляють Протокол I, статті 46 і 47.
Стаття 46 про шпигунів. Стаття точно визначає: якщо збираєш або намагаєшся збирати інформацію на території, контрольованій супротивною стороною, при цьому носиш форму своїх збройних сил, тоді ти не шпигун. А якщо робиш те ж саме, при цьому форму і розпізнавальні знаки своїх збройних сил не носиш, - тоді шпигун.
Далі найцікавіше: шпигун не має права на статус військовополоненого. Тобто НЕ МАЄ ПРАВА НА ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИТТЯ.
Стаття категорично наказує з таким обличчям «поводитися як із шпигуном». Не уточнюючи, як саме.
Розглянемо приклад з життя. У зоні бойових дій був захоплений колишній «міністр оборони» так званої «донецької республіки» і якийсь чоловік у цивільному одязі, який збирав відомості про підрозділи української армії: записував номери бойових машин, уточнював їх типи, кількість, розташування на місцевості. За цим заняттям його і застукали. І пообіцяли "десятку".
І тут дозвольте поставити запитання: так чому ж «десятку»?
І дозвольте на нього відповісти: тому, що ми, українці, гуманні, добродушні, людинолюбні. Ми схильні прощати ворогів. Ми діємо відповідно до заповіддю: прощайте і прощені будете. І це правильно. І я тому хмирю дав би «десятку», а через пару років випустив за зразкову поведінку.
Вважаю, що діяти треба відповідно до заповідей, даними нам в давні часи. Але не заважає всіх потенційних збирачів шпигунських відомостей поставити до відома, про те, що існує міжнародне право. Існує 46 стаття Додаткового протоколу до Женевських конвенцій, яка вимагає від нас переступити через вроджене людинолюбство і діяти відповідно до загальноприйнятих міжнародних норм: у всі часи шпигунів не розстрілювали, їх вішали.
Ще більший інтерес представляє стаття 47. Ця стаття про найманців:
«Найманець - це будь-яка особа, завербована на місці або за кордоном для участі у збройному конфлікті ... не є ні громадянином країни, що знаходиться в конфлікті, ні постійно проживаючим на території, контрольованій стороною, що перебуває в конфлікті».
Росія себе не визнає стороною, що перебуває в конфлікті. Тому кожен важливий зелений чоловічок - найманець.
Найманець, як і шпигун, не має права на статус військовополоненого.
Тобто наймит, як і шпигун, у разі захоплення протилежною стороною НЕ МАЄ ПРАВА НА ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИТТЯ.
Захоче України, життя збереже, не захоче - вибач, рідний, 47 стаття, сам розуміти повинен. НІ В ТЕБЕ ПРАВА НА ЖИТТЯ! Ти це право поміняв на зелені фантики з портретом якогось американського дядьки.
Упевнений, що проблема з найманцями багато в чому обумовлена тотальної юридичною безграмотністю населення колишнього Радянського Союзу. Дурникам в Росії пояснили, скільки баксів вони будуть зривати за кожен день війни. Але забули пояснити статті Женевських конвенцій та Додаткових протоколів до них.
Вважаю, що цю прогалину в освіті слід терміново заповнити. Всіма доступними засобами треба довести до тих, хто підняв зброю проти України:
- Бійці України, що потрапили до рук терористів, є військовополоненими, з ними покладено звертатися відповідно до Женевських конвенцій, будь-який відступ від духу і букви конвенцій є військовим злочином, винні будуть покарані відповідно до норм міжнародного права (вельми жорстокими);
- Найманці, тобто громадяни держави, яка формально учасником конфлікту не є, що потрапили в руки влади України, військовополоненими не є.
Україна зовсім не зобов'язана годувати цих негідників, надавати їм медичну допомогу і навіть витрачати гроші на їх охорону. Питання про зміст захоплених найманців у в'язниці може бути вирішене тільки в тому випадку, якщо той, хто їх прислав в Україну, погодиться оплачувати всі витрати. В іншому випадку Україна не повинна обтяжувати свій бюджет утримуванням мерзотників, які самі себе поставили поза законом. Для них має бути знайдено інше рішення.
Найманцям необхідно терміново роз'яснити: вже сьогодні вони повинні вимагати від тих, хто їм платить, гарантій на випадок захоплення владою України. Найманці повинні вимагати від роботодавців письмових зобов'язань: хто, коли і скільки буде їм надсилати на прокорм, хто надішле ковдри і подушки, хто приїде до в'язниці зализувати їхні рани, хто і в якому розмірі буде оплачувати будівництво, ремонт, опалення та охорону в'язниць, у яких їх триматимуть.
Кожен найманець повинен знати, що його обманюють. Йому повідомляють тільки гарну новину про те, скільки він зрубає баксів. Але від нього приховують погану новину про те, що він поставлений поза законом.
Бандитам і вбивцям в тюрязі на законних підставах належить місце на нарах, а найманець в цю категорію не потрапляє. На нього закон не поширюється.
Більш того, отримуючи гроші, найманець ПРОДАЄ СВОЄ ПРАВО НА ЖИТТЯ.
Якщо все це втовкмачити не тільки діючим, а й потенційним найманцям, то проблема бандитизму буде в осяжній перспективі вирішена.
Джерело : http://www.ukrinform.ua/rus/news/viktor_suvorov_kagdiy_naemnik_dolgen_znat___u_nego_net_prava_na_gizn_1651169
Переглядів: 1722