Іванишин Василь Петрович

Націоналізм - це філософія виживання і буття нації, тоді як шовінізм- це філософія поневолення і гноблення інших націй. 

В основі націоналізму - національна ідея, в основі шовінізму - великодержавно-імперський інтерес. 

Націоналізм починається з любові до свого, шовінізм - ізненависті до чужого. 

Мета націоналізму - свобода своєї нації, мета шовінізму - поневолення іншої. 

Націоналізм трактує інтернаціоналізм як міжнаціональні взаємини на засадах рівності націй, шовінізм перетворює інтернаціоналізм в засіб денаціоналізації народів і підпорядкування їх імперській чи великодержавницькій ідеї. 

Для націоналіста національні ознаки інших, їх святині, традиції, символи, тощо - об'єкт поваги і пошанування; для шовініста- це те, що необхідно негайно знищити, викорінити і замінити своїм.

Націоналізм облагороджує членів своєї нації, шовінізм веде свій народ до морального звиродніння. Націоналізм породжує подвижників, мучеників і героїв; шовінізм - убивць, грабіжників, яничарів, холуїв. 

Опора націоналізму - найбільш порядні, свідомі і чесні люди; опора шовінізму- людська підлота. 

Націоналіст завжди бореться, щоб відстояти своє; шовініст - щоб загарбати чуже. 

Націоналізм зацікавлений у зростанні добробуту своїх громадян - це зміцнює національну державу; шовініст зацікавлений у протилежному, бо ситих важче нацькувати на інші народи, а без цього послабиться диктат держави, розпадеться імперія. 

Націоналізм породжує демократію - стосунки рівних; шовінізм веде до диктатури, бо ділить суспільство на гнобителів і гноблених. 

Відсутність чи брак націоналізму губить націю; відсутність чи хоч послаблення шовінізму розкріпачує народи...

Лозунг "Боріс, заставь хохлов накорміть Россію!" ніколи не написав би російський націоналіст: він принизливий передусім для самих росіян. Його сотворив російський шовініст. І не вина, а біда російського народу і пов'язаних з Росією народів, що в Росії ніколи не культивувався націоналізм, а століттями плекалися великодержавний шовінізм та імперіалізм. Вони й лягли в основу російського патріотизму, що виразно проявляється не просто на рівні масової свідомості, а у словах і діях лідерів російської демократії. Рідкісні випадки цього не заперечать і не змінять, але обнадіюють. І коли першорядний інтилігент Росії Д. Ліхачов заявляє, що не треба повертати народам колишнього союзу награбовані в них імперією і вивезені в Росію національні цінності, реліквії та святині, бо це, мовляв, призведе до розпорошення культури, то це промовляє в ньому не культуролог та естет, а російський шовініст. Зате передрукована багатьма українськими виданнями стаття В. Новодворської  "О национальной подлости великороссов" - це твір, що міг вийти тільки з під пера російського націоналіста.

Націоналізм не можна видумати, він - "дух одвічної стихії", який об'єднує людей одного народу в соціальний моноліт ідеєю національної свободи, незалежності, державності. 

Він передається із поколіня в покоління крізь віки не у вигляді теорії, а всіма набутками духовної і матеріальної культури народу, рятує націю в критичні моменти і стимулює її розвиток в час політичного затишшя.

Націоналізм - не доктрина, привнесена ззовні; це ідеологічний відбиток, відтиск, матрицею якого є сутнісне з буття нації. І цей відбиток твориться щоденно, постійно, невпинно. Тому націоналізм як духовний зріз буття нації - незнищенний; він існуватиме доти, допоки існуватиме нація. І саме в цьому сенсі слід розуміти твердження про те, що він і був завжди. 

Те, що український націоналізм як філософія буття нації та ідеологія національно-визвольної боротьби був зформований в 19-20 століттях, зовсім не означає. що націоналізму як духовно-ідейного відбитку національного буття не було перед тим...."

В. Іванишин. "Нація. Державність. Націоналізм."

Джерело:  НАЦІОНАЛІЗМ  ТА ШОВІНІЗМ.