СКАРГА щодо злочинного позбавлення права на звернення до Конституційного Суду України

СКАРГА щодо злочинного позбавлення права

на звернення до Конституційного Суду України

07.09.2019          № 15                        Голові Конституційного  Суду  України

                                                              Шапталі Наталі Костянтинівні

                                                    вул. Жилянська, 14, м. Київ, 01033                                                          

СКАРГА

щодо злочинного позбавлення права

на звернення до Конституційного Суду України

Виконуючи   правозахисні функції і статутні завдання Таврійського благодійного фонду милосердя імені Нестора Махна (далі – Фонду) по захисту Людини української нації від будь-яких форм і проявів дискримінації її прав і свобод, на основі Конституції та чинного вітчизняного і міжнародного законодавства та як засновник і президент Фонду, я змушений був на захист і в інтересах Фонду звернутися з відповідною скаргою № 44 від 14.09.2018 року до Конституційного суду України (далі – КСУ), яка надійшла за призначенням і була відповідно зареєстрована секретаріатом КСУ  18.09.2018 р. під вх. № 17/4798.

Факт надходження моєї конституційної скарги був підтверджений і  відповідною публікацією списку одержаних та зареєстрованих конституційних скарг на веб-сайті КСУ, де скарга Фонду значиться під № 498.

Проте через 10 днів листом № 4-9-17/3139 від 25.09.2018 року за підписом керівника секретаріату КСУ Василькевича Я.І. мою конституційну скаргу мені було повернено без відкриття провадження і без розгляду як таку, що начебто «за формою не відповідає Закону».

1. Оскаржуючи на основі Конституції злочинні дії і бездіяльність посадових осіб Мінюсту, прокуратури, судів та інших державних органів, які протягом трьох років організованими злочинними діями і бездіяльністю свідомо і зумисно перешкоджають належній  легалізації поданих ще 07.09.2016 та 05.10.2016 року Фондом документів для повторного внесенню Фонду до ЄДР як неприбуткової організації з відповідним проставленням апостилю на статуті та на виписці з ЄДР, мною ставиться вимога виконати частину 2 ст. 61 Конституції України, яка визначає, що «юридична відповідальність особи має індивідуальний характер», а  цією конституційною нормою закріплено непорушний принцип індивідуалізації юридичної відповідальності правопорушника.

Саме тому основним предметом моєї конституційної скарги є абсолютна неконституційність Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), в якому повністю відсутній конституційний обов’язок для прокурорів, суддів і слідчих органів забезпечувати індивідуалізацію юридичної відповідальності особи, що визначена ч. 2 статті 61 Конституції України, має згідно ч. 2 ст. 8 Конституції найвищу юридичну силу і є нормою прямої дії.

Глава 2 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) статтею 7 цього Кодексу визначає загальні засади кримінального провадження, де частиною 1 встановлено, що  зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться:

1) верховенство права;

2) законність;

3) рівність перед законом і судом;

4) повага до людської гідності;

5) забезпечення права на свободу та особисту недоторканність;

6) недоторканність житла чи іншого володіння особи;

7) таємниця спілкування;

8) невтручання у приватне життя;

9) недоторканність права власності;

10) презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини;

11) свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім’ї;

12) заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення;

13) забезпечення права на захист;

14) доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень;

15) змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

16) безпосередність дослідження показань, речей і документів;

17) забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності;

18) публічність;

19) диспозитивність;

20) гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами;

21) розумність строків;

22) мова, якою здійснюється кримінальне провадження.

Згідно ч. 1 статті 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а ч. 2 цієї статті встановлено, що Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Але всупереч частини 1 і частини 2 статті 8 Конституції України, ні в статті 7 КПК України, ні в усій главі 2 КПК України та й в усіх інших статтях КПК  абсолютно відсутня будь-яка згадка про конституційний принцип індивідуалізації юридичної відповідальності особи, в результаті чого увесь Кримінальний процесуальний кодекс України прийнятий не на основі, а всупереч Конституції та  не відповідає їй.

Завдяки повної відсутності в КПК України належної індивідуалізації відповідальності особи –  юридична відповідальність особи не встановлюється і не фіксується ні судами, ні органами прокуратури, ні слідчими, відповідно індивідуальний характер кримінальної відповідальності   – абсолютно відсутній в кримінальному процесі  і взагалі не застосовується, а найвищої юридичної сили правова норма частини 2 статті 61 Конституції України –  системно і злочинно не виконується в кримінальному процесі.

Саме завдяки повної відсутності в КПК України конституційної індивідуалізації відповідальності особи, при наявності кругової поруки і жахливої корупції в судах та органах прокуратури, повсякчас порушується і частина 2 статті 60 Конституції України, за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу – юридична відповідальність взагалі не настає, а корупція і організована злочинна діяльність державних правоохоронних органів повсякчас лише зростає і множиться.

2. Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності кожної без виключення особи має особливо принципове значення в кримінальному провадженні. Бо коли юридична відповідальність особи не має індивідуального характеру і навіть сама згадка про індивідуальну відповідальність кожної особи абсолютно відсутня в КПК України, в кожному (!) кримінальному процесі автоматично зникає і принцип верховенства права, конституційний лад –  замінюється  тиранією олігархату, що узурпував державну владу, а сама людина, її права і свободи при повній відсутності юридичної відповідальності абсолютно не визнаються найвищими цінностями, не визначають зміст і спрямованість діяльності держави та відповідно і не забезпечуються.

При відсутності конституційного принципу індивідуалізації відповідальності в кримінальному процесі, автоматично зникає і будь-яка законність, визначена статтею 9 КПК України,  де під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органів досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

При цьому будь-якого рівня суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування і слідчий, які по бандитському КПК України від Януковича з 2012 року взагалі не несуть індивідуальної відповідальності за свої злочинні дії чи бездіяльність, а мають можливість спокійно приєднатися до злочинних узурпаторів державної влади і відверто плювати на Конституцію і закони та не виконувати свого обов’язку   всебічно, повно і неупереджено досліджувати обставини кримінального провадження, виявляти як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, або надавати їм належну правову оцінку та забезпечувати прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Саме такі процеси повного ігнорування Конституції та відсутності належного здійснення слідства і притягнення винних до відповідальності в кримінальних справах спостерігається повсякчас в Україні, де не понесли жодної відповідальності за масові вбивства і каліцтва  на Майдані, за неоголошену війну і десятки тисяч вбитих, розстріляних, спалених і закатованих зовнішніми окупантами і внутрішніми мародерами і зрадниками при владі, а «діамантові» прокурори, судді-мільйонери і мільярдери, злочинці, грабіжники усіх мастей та вбивці –  вільно гуляють на свободі і продовжують скоєння злочинів проти Української державності і Українського Народу.

3. Кримінальне процесуальне законодавство складається з норм, що містяться в Основному Законі –  Конституції України, міжнародних правових актах (договорах, пактах, конвенціях тощо), згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, з Кримінального процесуального кодексу України та норм деяких інших законів України.

Зокрема Конституція України встановлює, що всі гілки влади (законодавча, виконавча і судова) здійснюють свої повноваження у визначених нею межах і відповідно до законів України (ст. 6). Норми Конституції України визначають цілі і зміст кримінального процесуального законодавства, насамперед Кримінального процесуального кодексу, засади і спрямованість діяльності органів держави, що здійснюють провадження у кримінальній справі, встановлюють гарантії прав і свобод осіб, які залучаються до сфери кримінального провадження. У ній міститься ціла низка правових норм, насамперед конституційних норм-принципів, які лежать в основі кримінального процесуального законодавства. Це передусім норми, які встановлюють і гарантують права і свободи людини у кримінальному процесі, зокрема: рівність всіх перед законом (ст. 24), право на повагу до гідності (ст. 28),особисту недоторканність (ст. 29) та недоторканність житла чи іншого володіння особи (ст. 30), таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31), право на свободу об’єднання в громадські організації для захисту своїх прав і свобод (ст.36), невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32), право на звернення і на гарантію розгляду та надання обґрунтованої відповіді (ст.40), право на доступ до правосуддя і на судовий захист (ст. 55), право на правову допомогу та на вибір захисника (ст. 59), обов’язковість індивідуального характеру юридичної відповідальності для кожної особи (ст. 61) та інше.

Конституція України, крім того, закріплює засади організації і функціонування правосуддя в кримінальних справах, зокрема: здійснення правосуддя виключно судом (ст. 124), незалежність суддів при здійсненні правосуддя і підкорення їх лише закону (ст. 126, ст. 129), участь народу у здійсненні правосуддя (ч. 4 ст. 124, ст. 127), а також основні засади судочинства в кримінальних справах (ст. 129), які конкретизуються в Кримінальному процесуальному кодексі України та інших законах.

Але як визначає ч. 3 і ч. 4 статті 129 Конституції України, основний принцип обов’язкового застосування індивідуального характеру юридичної відповідальності для кожної особи (ч. 2 ст. 61), відсутній в переліку основних засад судочинства (ч. 3 ст.129), а відповідно інші засади судочинства і зокрема в кримінальному процесі щодо обов’язкового застосування індивідуального характеру юридичної відповідальності для кожної особи –   згідно ч. 4 ст. 129 Конституції мав бути обов’язково визначений і конкретизований в КПК України.

Таким чином, основоположний для Кримінального процесуального кодексу принцип обов’язкового застосування індивідуального характеру юридичної відповідальності для кожної особи, що визначений  ч. 2 ст. 61 Конституції України –  злочинними органами державної влади Януковича всупереч ч. 2 ст. 8 та ч. 4 ст. 129 Конституції –  злочинно не внесений ні до ч. 1 ст. 7, ні взагалі до КПК України, в результаті чого Кримінальний процесуальний закон (кодекс) абсолютно не відповідає Основному Закону України і є неконституційним.

4.  Згідно ст. 77 Закону України «Про Конституційний Суд України» (далі – Закон),  конституційна скарга вважається прийнятною за умов її відповідності вимогам, передбаченим статтями 55, 56 цьогоЗакону. Так лише прочитавши  мою конституційну скаргу, кожен громадянин, що має елементарні юридичні знання і розуміє загальні поняття, визначені в розділах І і ІІ Конституції України, що визначають «загальні засади» і «права, свободи та обов’язки людини і громадянина», може переконатись особисто, що моя конституційна скарга повністю відповідає статті 55 Закону , так як в ній зазначено:

1) моє прізвище, ім’я, по батькові як громадянина України, адреса зареєстрованого місця проживання,  повна назва та місцезнаходження юридичної особи, а також номер засобу зв’язку, адреса моєї електронної пошти;

2) відомості про мене як уповноважену особу, що діє від імені суб’єкта права на конституційну скаргу;

3) короткий виклад остаточного судового рішення, в якому було застосовано відповідні положення закону України;

4) опис перебігу розгляду відповідної справи в судах;

5) конкретні положення закону України, які належить перевірити на відповідність Конституції України, та конкретні положення Конституції України, на відповідність яким належить перевірити закон України;

6) детальне обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (його окремих положень) із зазначенням того, яке з гарантованих Конституцією України прав людини, на моє непохитне переконання зазнало порушення внаслідок застосування закону;

7) відомості про документи і матеріали, на які посилається суб’єкт права на конституційну скаргу, із наданням копій цих документів і матеріалів;

8) перелік документів і матеріалів, що додаються, серед яких мною було надано і копію остаточного судового рішення у справі суб’єкта права на конституційну скаргу, засвідчене в установленому порядку судом, що його ухвалив.

Проте керівник секретаріату Василькевич Ярослав Іванович , який безпосередньо підпорядкований Голові КСУ і під його контролем здійснює попередню перевірку звернень до КСУ –  або взагалі не бачив і не читав моєї конституційної скарги, щоб особисто пересвідчитись у повній відповідності її форми і змісту, або виконував очевидну вказівку колишнього голови КСУ Шевчука С.В. (постанова про звільнення Шевчука з посади судді КСУ http://ccu.gov.ua/sites/default/files/docs/1_nc_2019_0.pdf ) чи замовлення інших зацікавлених на високих державних посадах осіб (як Луценко Ю.В., П.Петренко, Головачов Я.В. та інших), які безпосередньо причетні до організовано злочинної діяльності, протиправних дій, масових зловживань, дискримінації та незаконних переслідувань Фонду.

5. Моя конституційна скарга № 44 від 14.09.2018 року  знаходиться у вільному доступі на нашому офіційному сайті http://mahno.info/   , де широка українська і світова громадськість,  кожен бажаючий має можливість пересвідчитися в тому, що вона не тільки повністю за формою і змістом відповідає статті статті 55, а й повністю та незаперечно відповідає статті 56 цього Закону . Це незаперечно підтверджується і документально, так як в переліку доданих до конституційної скарги документів, в пунктах 11, 12, 13 і 14 вказано надані мною відповідні документи:

1) виписка з ЄДР від 07.09.2016р. з проставленим апостилем, де чорним по білому вказано, що Стеценко Станіслав Павлович є керівником Фонду і має право вчиняти юридичні дії від імені Фонду без довіреності і без жодних обмежень;

2) доповнення до статуту Фонду від 04 грудня 1996 року про реєстрацію правозахисних повноважень Фонду, затверджені Мінюстом;

3) довідка з ЄДРПОУ № 2552 від 11.06.1996р., що підтверджує статус Фонду як громадської організації;

4) виписка з ЄДРЮО серії ААВ № 027907 від 03.06.2013 зі статусом керівника Фонду , які незаперечно підтверджують статус нашої громадської правозахисної організації у формі благодійного фонду, а й документально підтверджується мій статус як засновника і керівника Фонду, якому надані повноваження без жодних обмежень.

Факт присутності цих документів при поданні і отриманні їх КСУ підтверджується і відповідним штампом КСУ «Додаток до № 17/4798 від 18.09.2018р.» на кожному з цих документів, які Василькевичем Я.І.  були злочинно повернені мені як скаржнику. Цей факт свідомого і зумисного спотворення дійсності та внесення завідомо неправдивої інформації в офіційні документи КСУ виключно з метою перешкоджання належного розгляду моєї конституційної скарги в установленому законом порядку –  вказує на безпосередню причетність Василькевича Я.І. до службового підроблення, до зловживання службовим становищем і державною владою та свідомого скоєння злочину.

Форма конституційної скарги, встановлена статтею 55   та статтею 56 Закону – є вичерпною і ніхто не має права її доповнювати своїми власними вигадками, доповнювати і розширювати перелік умов її дотримання, спотворювати чи трактувати на свій розсуд чи протилежно Закону. Проте Василькевич Я.І.при повному  виконанні мною усіх вимог 55 Закону та наявності детальних обґрунтувань з посиланнями на норми Конституції, стверджує прямо протилежне і злочинно вигадує, що начебто конституційна скарга не містить обґрунтувань і посилань на Конституцію, а в мене начебто немає навіть повноважень на підписання власної конституційної скарги.  

6.  Керівник секретаріату КСУ Василькевич Я.І.,  посада якого як державного службовця належать до категорії "А"  –  не має жодного права на державній службі перекручувати дійсний стан речей, спотворювати існуючий  Закон і трактувати його протилежно, зловживати своїм посадовим становищем та державною владою чи порушувати дану присягу і корисливо у власних чи інших інтересах позбавляти мене чи будь-кого іншого непорушного права на звернення до КСУ.

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 9-зп від 25 грудня 1997 року (http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v009p710-97) за конституційним зверненням жителів міста Жовті Води, вирішено, що «частина  перша статті  55  Конституції України   містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи  свободи порушені  або  порушуються, створено  або створюються  перешкоди для  їх  реалізації або  мають місце інші ущемлення прав та свобод, а зазначена норма зобов'язує суди приймати  заяви   до  розгляду  навіть у  випадку  відсутності в   законі спеціального положення про судовий захист.

Здійснене Василькевичем Я.І.   повернення моєї конституційної скарги,  що відповідає встановленим законом вимогам, є порушенням права  на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене.

Таким чином, положення  частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з  найважливіших  гарантій здійснення  як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина»  – що визначено Рішенням Конституційного Суду України в справі № 9-зп  від 25 грудня 1997 року .

Порушивши присягу державного службовця, Василькевич Я.І., виключно зі злочинною метою перешкодити належному визнанню бандитського КПК неконституційним, а також одночасно приховати від публічного обговорення особливо тяжкого групового злочину своїх колег-суддів, міністрів, генералів, генпрокурорів, прокурорів і їхніх заступників та інших співучасників організованої злочинності, ігноруючи і злочинно не виконуючи при цьому УСІ свої конституційні і службові обов’язки, визначені в статтях 3, 5, 6, 19, 21-24, 36, 40, 55, 60, 61, 64, 68, 124, 129 Конституції України, грубо порушуючи Рішення КСУ  по справі № 9-зп  від 25 грудня 1997 року, злочинно позбавив мене та Фонд прав на судовий захист та УСІХ інших  прав і свобод,  які згідно статей 1, 11 Європейської конвенції з прав людини через Фонд не підлягають жодним обмеженням.

Відповідно до ч. 3 ст. 364 КК України зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне використання службовими особами влади та службового становища всупереч інтересам служби, якщо вони вчинені працівником правоохоронного органу, спричинили тяжкі наслідки та заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб – є злочином.

Відповідно до ч. 2 ст. 366 КК України службові підроблення, тобто службові підроблення з внесенням службовими особами до офіційних документів завідомо неправдивої і забороненої законом інформації, а також складання і видача завідомо неправдивих документів – є злочином.

Відповідно до ч. 4 ст. 382 КК України, умисне невиконання службовою особою судового рішення Конституційного Суду України та умисне недодержання висновку Конституційного Суду України, що набрало законної сили, або перешкоджання його виконанню – є злочином.

Крім того, зловживаючи своїм службовим становищем і державною владою та підписавши лист зі службовим підробленням про те, що моя конституційна скарга начебто «за формою не відповідає Закону», Василькевич Я.І.  таким чином приховав від публічного розгляду в суді очевидну злочинну вказівку колишнього голови КСУ Шевчука С.В. (без якого  Василькевич Я.І.   таке рішення прийняти самостійно не міг) та особливо тяжкий злочин інших зацікавлених осіб (Луценко Ю.В., П.Петренко, Головачов Я.В. та багатьох інших), які безпосередньо причетні до узурпації влади і організованої злочинної діяльності, протиправних дій, масових зловживань, дискримінації та незаконних переслідувань Фонду, в результаті чого Василькевич Я.І. став співучасником групового злочину, що кваліфікується відповідно до ч. 2 ст. 436.1 КК України (пропаганда злочинного характеру комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років) та ст. 375 КК України(постановлення  суддею завідомо неправосудного рішення, ухвали або постанови, тобто дії, вчинені з корисливих мотивів чи інших особистих інтересах).

7. За час 3-річної тяганини виявилося, що саме в результаті повної відсутності конституційного принципу індивідуалізації відповідальності особи і невідповідності (неконституційності) існуючого КПК нормам Конституції та запровадження на законодавчому рівні абсолютної безвідповідальності і безкарності за кримінально карані дії, абсолютно неможливо припинити  масові злочинні зловживання державних чиновників усіх без винятку державних «правоохоронних» органів, які злочинно узурпували державну владу і змінили конституційний лад  на абсолютне беззаконня і «бєспрєдєл», ігноруючи найвищої юридичної сили норми Конституції. Злочинно та організовано, свідомо та зумисно не виконуючи своїх службових обов’язків, державні службовці своїми організованими і злочинними діями та бездіяльністю відверто попирають конституційний принцип верховенства права, законність і правопорядок та створюють неприпустиме кримінальне середовище і всеохоплюючу корупцію на всіх без виключення  рівнях органів державних влади, що в умовах війни загрожує територіальній цілісності і національній безпеці України.

Питання якнайшвидшого відновлення конституційного ладу, відновлення законності і правопорядку в Україні та  негайне притягнення усіх найвищих посадових осіб аж до всіх попередніх «п-РЕЗИДЕНТІВ», які створили державну злочинну мафію в Україні – мають гігантський інтерес і безпрецедентний запит всього Українського Народу, який знаходиться на грані соціального вибуху, вимагаючи негайного наведення правопорядку і відновлення конституційного ладу, припинення «бєспрєдєла» і покарання винних в узурпації влади, в організації тотального грабунку українців, здійснення мародерства і масових безкарних вбивств на Майдані та неоголошеній 5-річній війні.

Виключно з метою відновлення законності, правопорядку і Конституційного ладу, як повноважний представник активного громадянського суспільства від автохтонного Українського Народу, що по статуту здійснює захист інтересів Людей Української Нації, на підставі статей  3, 5, 6, 8, 9, 19, 21-24, 28, 34-36, 40, 55, 56, 64, 68, 124, 129 Конституції України та  статей 1, 2, 3, 6, 7, 8, 18, 24, 33, 50, 55, 56, частини 1 та частини 2 статті 77 Закону України «Про Конституційний Суд України ,

наполегливо заявляю клопотання:

1. У зв’язку з протизаконними, дискримінаційними і протиправними діями керівника секретаріату Конституційного Суду України  Василькевича Я.І. , який в злочинний спосіб позбавив мене і Фонд права на своєчасний і належний розгляд конституційної скарги Фонду № 44 від 14.09.2018 року, забезпечити її прийняття  як виняток поза межами вимог,    установлених пунктом 2 частини першої  статті 77 Закону України «Про Конституційний Суд України  та  здійснити необхідний належний розгляд з мотивів надзвичайного суспільного інтересу.

2. Вжити усіх необхідних заходів для негайного усунення Василькевича Я.І.  із займаної посади за порушення присяги, негайно відсторонити його від державної служби і подати відповідне подання Генеральному прокурору України для притягнення його до кримінальної відповідальності.

3. Про прийняті Вами рішення і вжиті заходи прошу негайно повідомити.

Додаток з завіреними  копіями:

1)    Ухвала судді Печерського райсуду м. Києва Васильєвої Н.П. від 13 липня 2017 – на 1 арк.;

2)    Ухвала судді Печерського райсуду м. Києва Батрин О.В. від 05 грудня 2018 – на 1 арк.;

3)   Рішення ДФС № 1708074600015 від 17.07.2017 про злочинну відмову у повторному включенні  Фонду в державний реєстр з позбавленням ознаки неприбутковості – на 1 арк.;

4)    Ухвала Апеляційного суду м. Києва від 04 квітня 2018, завірена мокрою печаткою суду – на 1 арк.;

5)    Повернена без розгляду апеляційна скарга Фонду № 4 від 04.02.2018 – на 9 арк.;

6)    Ухвала Верховного суду від 26 червня 2018 року, завірена мокрою печаткою касаційного суду – на 2 арк.;

7)   Повернена без розгляду касаційна скарга Фонду № 30 від 17.06.2018 – на 12 арк.;

8)   Заява Фонду № 21 від 23.10.2017 до Луценка Ю.В. про вчинення злочину групою осіб – на 7 арк.;

9)   Звернення Фонду № 7 від 07.09.2016 про легалізацію поданих до Мінюсту документів – на 1 арк.;

10)  Скарга Фонду № 12 від 05.10.2016 Данову А.А. на протиправні дії органів юстиції – на 7 арк.;

11)  Фальсифікована виписка з ЄДР від 07.09.2016, видана 08.09.2016 з апостилем – на 1 арк.А3;

12)  Доповнення до Статуту Фонду, затверджені Мінюстом 04 грудня 1996 року – на 1 арк.;

13)  Довідка з ЄДРПОУ № 2552 від 11.06. 1996, що підтверджує статус громадської організації – на 1 арк.;

14)  Виписка з ЄДРЮО серії ААВ № 027907 від 03.06.2013, що підтверджує статус керівника Фонду – на 1 арк.;

15)  Лист секретаріату КСУ № 4-9-17/3139 від 25.09.2018 р. за підписом Василькевича Я.В. – на 2 арк.;

16)  Конституційна скарга Фонду № 44 від 14.09.2018 р. – на 26 арк..

Всього додатку: на 74 арк..

Засновник і президент Фонду                              С.П.Стеценко