ПИТАННЯ ВШАНУВАННЯ ГЕРОЇВ ВІЙНИ і НАЛЕЖНА ТУРБОТА ПРО ІНВАЛІДІВ НИНІ НАБУЛИ НАДЗВИЧАЙНОЇ АКТУАЛЬНОСТІ, БО НОВА КРИВАВА НЕОГОЛОШЕНА ВІЙНА ПОКАЛІЧИЛА ВЖЕ ТИСЯЧІ УКРАЇНЦІВ і НАМ НЕ МОЖНА ДОПУСТИТИ ЗНОВУ ЖОРСТОКОСТІ ЧИ ЗНЕВАГИ ДО ЗАХИСНИКІВ СВОЄЇ ВІТЧИЗНИ.
Чергова КРИВАВА ВІЙНА ПРОТИ НАРОДУ - зумисно НЕ ОГОЛОШУЄТЬСЯ, щоб НЕ НАДАВАТИ ВІДПОВІДНОГО СТАТУСУ НІ ЗАГИБЛИМ, НІ ПОКАЛІЧЕНИМ !!!

Олексій Подольський від Ruslan Popov.

Коли ще юнаком я дізнався від діда про цей злочин Сталіна і до речі Хрущова (висилки інвалідів відбувалися у кілька етапів і вже після Сталіна), я почав питати кожного ветерана щодо цієї трагедії, питаю і досі. Кожний з них – знав, хоча тоді в газетах про це не писали. Водночас кожен мав і має досі однакове виправдування: що я міг зробити? такі були часи! Кожен засуджує, але жодний, хоч і ховає погляд, не відчуває особисто себе зрадником, що із задоволенням бере пільговий пайок, що живодери видрали з рота його скаліченого друга. При цьому майже нікому з них і на думку не спадає, що ті ноги, руки, очі - це руки, ноги, очі втрачено, аби він жив. Від тих часів маю до ветеранів та героїв тієї війни роздвоєне відношення: і начебто шаную, і водночас – зневажаю: переможці, що злякалися тилових номенклатурних покидьків - не повстали, а кинули своїх побратимів подихати на самоті.
Вірю, що такої ганьби ми більше не знатимемо. Але за двох умов: по-перше, якщо Україна збереже незалежність від пекельної духовності «Русского мира», де злочин проти інвалідів стоїть поряд з Голодомором, вигнанням народів і ГУЛАГом, а, по-друге, - якщо навчимося і надалі, як на Майдані, ставити на коліна власних правителів перед нашою Волею, перед кожним українським Героєм.

Ruslan Popov

Русская считалка
Страшная статистика стала известна теперь, которую таила на себе доселе потертая и пожелтевшая от времени бумага с грифом «Совершенно секретно».

На фронтах «Великой Отечественной» войны погибло 28 миллионов 540 тысяч бойцов, командиров и мирных граждан.

Ранено 46 миллионов 250 тысяч.

Вернулись домой с разбитыми черепами 775 тысяч фронтовиков.

Одноглазых 155 тысяч.

Слепых 54 тысячи.

С изуродованными лицами 501 342

С кривыми шеями 157 565

С поврежденными позвоночниками 143 241

С оторванными половыми органами 28 648

Одноруких 3 миллиона 147

Безруких 1 миллион 10 тысяч

Одноногих 3 миллиона 255 тысяч

Безногих 1 миллион 121 тысяча

С частично оторванными руками и ногами 418 905

Так называемых «самоваров», безруких и безногих - 85 942

И тут в 1950 году по указу Верховного Совета Карело-Финской ССР образовали на Валааме и в зданиях монастырских разместили Дом инвалидов войны и труда. Зачем такое внимание несчастным инвалидам Войны? Почему на острове, а не на материке? А ведь заведение было еще то...

А оказалось, лучше бы без такого пристального внимания к персонам, которые слишком намозолили глаза советскому народу-победителю - сотни тысяч инвалидов: безруких, безногих, неприкаянных, промышлявших нищенством по вокзалам, в поездах, на улицах... Грудь в орденах, а он возле булочной милостыню просит. Избавиться от них, во что бы то ни стало избавиться, решило правительство СССР. Выход нашли, на острова: с глаз долой - из сердца вон. В течение нескольких месяцев страна-победительница очистила свои улицы от этого «позора»!

Их собирали за одну ночь со всего города специальными нарядами милиции и госбезопасности, отвозили на железнодорожные станции, грузили в теплушки типа ЗК и отправляли в эти самые «дома-интернаты». У них отбирали паспорта и солдатские книжки - фактически их переводили в статус ЗК. Да и сами интернаты были в ведомстве ментуры.

Перед этими интернатами ставилась цель тихо-мирно спровадить инвалидов на тот свет как можно быстрее. Даже то скудное содержание, которое выделялось инвалидам, практически разворовывалось.

Получается, огромная страна Советов, таким образом, карала своих инвалидов-победителей за их увечья, за потерю ими семей, крова...

Карала жестоко, с выдумкой, чтоб на всю жизнь, как умели ТОЛЬКО РУССКИЕ НЕЛЮДИ: нищетой содержания, одиночеством, страхом, безысходностью...

Всякий, попадавший на Валаам, мгновенно осознавал: что прибыл остаться здесь навеки, в безвестной могиле на заброшенном монастырском кладбище.

Из Ленинграда и Ленинградской области, чтобы не портили царский городской ландшафт, ссылали местных инвалидов - безногих и безруких, олигофренов и туберкулезников, ведь «инвалиды портили вид советских городов».

Что это? Ведь даже в самой страшной тюрьме, в страшном гулаговском лагере всегда у заключенного теплится огонек надежды выйти оттуда, обрести свободу, пусть не самую светлую, но менее горькую жизнь. Но с Валаама выхода не было и быть не могло. Дорога одна - в могилу...

И вот однажды проснувшись утром, перед самой годовщиной семидесятилетия Сталину, счастливые советские граждане не услышали привычного грохота самодельных инвалидных тележек и скрипа протезов возвратившихся с войны калек...
Как это было прекрасно!

P.S. Зсучене більшовистьське керівництво безжально висилало покалічених солдат з усіх великих міст країни, в тому числі і з Києва. В результаті такої нелюдської політики, на сьогоднішній день з так званих ветеранів ВВВ на сьогоднішній день – це виродки з загороджувальних загонів НКВС, колишня партноменклатура, тилові «снабженці» і інша совкова мерзота, що свого часу міцно присмокталася до Комітету у справах ветеранів.

Непокаране зло– множиться. Потрібна правда про комунізм і гебізм та про їх непокарані злочини – старі і нові. Тоді є шанс зупинити.

ЦЕ ПИТАННЯ НИНІ НАБУЛО НАДЗВИЧАЙНОЇ АКТУАЛЬНОСТІ, БО НОВА КРИВАВА НЕОГОЛОШЕНА ВІЙНА ПОКАЛІЧИЛА ВЖЕ ТИСЯЧІ УКРАЇНЦІВ і НАМ НЕ МОЖНА ДОПУСТИТИ ЗНОВУ ЖОРСТОКОСТІ ЧИ ЗНЕВАГИ ДО ЗАХИСНИКІВ СВОЄЇ ВІТЧИЗНИ.