СПРАВИ  НАРОДЖУЮТЬ  ЛІДЕРІВ 

25 липня 1918 року Нестор Махно, Олексій Чубенко, брати Семен та Пантелій Каретники, Сидір Лютий, Олексій Марченко, Захар Гусар і гадки не  мали, пробираючись поночі городами до обійстя Микити Лютого на околиці Гуляй-Поля, що їхню нараду на Микитинському горищі коли-небудь назвуть історичною.

Саме з цієї наради  розпочнуться дії, що увійдуть в історію під назвою «махновщини», або ж, коли історія вибочиться –  під назвою Повстанського селянського руху в Україні. Саме тоді й там, на тій безпротокольній нараді, вирішуватиметься доля великого і беззахисного класу – селянства, вихідцями з якого були ці молоді бунтарі.

На час цього зібрання хтось з них повернувся з мандрів по Росії, хтось вийшов із схованки. А Нестор з миті повернення в Україну вже встиг побувати у навколишніх селах. Потайки, недосипаючи, недоїдаючи, переїздив з одного села до іншого, збирав люд, спілкувався. Десь одного-двох днів вистачало, щоб переговорити з людьми, десь зупинявся надовше. А як покидав село, то в ньому вже селяни мали організовану Нестором бойову групу.

Селян, вимучених вкрай контрибуціями, штрафами, грабунками, катуваннями, нова влада підвела до останньої межі терпіння. Австро-німецькі загони їздили по селах і зброєю примушували звозити до поміщицьких маєтків зерно, вирощене ними, селянами на колишніх поміщицьких землях.

«Нам же Махно роздав землю»,  –  закипали обуренням села. І ось тепер Махно, котрий дав землю, мав сказати їм, що робити й коли, тим більше, що вже ладні були йти на ворога і з вилами, й з обрізами.

У селі Терновому, де Нестор мешкав конспіративно у свого рідного дядька (материного брата) Сидора Передерія, селяни показали йому схованку зброї –  купу гвинтівок,  обрізів, револьверів (потім Махно вчив їх, як з тією зброєю поводитися). А спочатку ж тернівці ледь не вбили його, чужака –  гадали, що шпигун.

Усі, хто згадував Махна – і друзі, й вороги, відзначали, що Нестор, непоказний з себе, не вчений прийомам ораторського мистецтва, вмів завойовувати серця, та так, що люди просто беззастережно вірили кожному його слову, а йшли за ним і ладні були вмерти за нього. Ось і в  Тернівці тоді: ще годину тому налаштовувалися  тернівці вбити незнайомця, а погомонів  з ним –  і вже горою за нього стоять.

Якраз у сільську управу прийшло розпорядження звезти збіжжя до панського маєтку. А вранці біля управи з’явилися розклеєні прокламації:

Хто написав ? Здогадуються люди, але ж по селу пускають чутку, мовляв, літав аероплан, сідав у полі, а по селу двоє матросів ходили. Один багатій на сході висміяв ту байку, сказав, що Передерійового родича треба варті здати. А вночі цього багатія (надворі спав) хтось рядном накрив, а потім дрючками вчили, що треба казати…

Саме з організованим ним тернівським загоном і налітає Нестор на окупантські загони, що багнетом і кулею  відбирали у селян перший власний врожай, а з ним –  надію, а з часом і життя. У Воскресенці, Славгороді, Ново-Гупалівці створює бойові групи, котрі мають чекати команди до загального виступу проти окупантів, а поки що  боронять врожай, роззброюють зайд.

На правому березі Дніпра Нестор агітував гайдамацькі частини ставати на захист селянства: - «Хіба ви не селяни? Хіба це не наша з вами земля ? Чого ж ви віддаєте її чужакам? Думайте хлопці, думайте…». І хлопці думають, і Нестор приводить з собою в Тернівку гурт гайдамаків з гвинтівками й кулеметами. В селах Лукашеве, Бразолове, Ново-Миколаївка, Рождественка, де його добре знали, організував ініціативні групи, дав їм паролі зв’язку з Гуляй-Полем, яке мало стати центром загального повстання.

Тепер, 25 липня 1918 року в Гуляй-Полі, на горищі в Микити Лютого, восьмеро учасників наради ухвалили –  негайно ставати до відкритої збройної боротьби проти ворогів.

Вирішили, що першою акцією треба голосно, на всю Гуляйпільщину заявити: -«Ми є, ми боремося!». Нестор запропонував напад на штаб окупаційних військ в Гуляй-Полі. Все вже було підготовлено.

Н.Махно: «… Я перевдягнувся в жіноче вбрання, відповідно загримувався і, з товаришем Лютим, як баришня, пішов у центр села. Тут ми мали намір висадити в повітря весь штаб німецько-австрійського командування над Гуляйпільським районом. Штаб цей  розстріляв надто багато революційних селян і ще більше загнав у тюрми…

Проте висадити штаб нам не вдалося».

Чому ? Тому що на заваді стало елементарне почуття –  совісливість. Подибуємо у деяких махнописців (одні писали, інші переписували), що виніс Махно з тюрем надлюдську злість, що від люті гриз кайдани, що не було в нього співчуття змалечку. Звір, монстр та й годі.  Але цей «звір» категорично відмовився кидати бомбу в приміщення штабу, бо побачив, що туди увійшло кілька жінок з дітьми. А це ж були родини штабістів, тобто ворогів.

Н.Махно:  « –  Стій, Петре ! –  кричу я йому впівголоса й сам відходжу від тротуару до огорожі церкви. Лютий майже підбіг до мене і взяв під руку:

–  В чому річ ? –  питає.

–  Не можна вбивати жінок і дітей. За що вони мають загинути між катів ?».

                                                                                          [ 1, кн. 3, с. 47 ]  

Жорстокі люди вільні від співпереживань. Кажуть Махно завжди був жорстокий. Але ж чому він болем переймається, коли бачить спалене окупантами село: - «Тут видовище було ще жахливіше. Воно зачепило мене за серце. Я відчув нестерпний    біль і не міг  кілька хвилин нікому слово сказати… Цей мій стан,   стан розчуленості, від якого я, ставши на чолі загону, весь час намагався бути вільним, так стис мене, що я ледь не заплакав…».

Це біль за своїх. Але йому боляче споглядати й сумний хід жінок і дітей з ворожої німецької колонії Червоний Кут –  це вже повстанці перетворили її на гору попелу на відплату за спалену колоністами Дібрівку. Проте не вчинити показового акту помсти над катами дібрівчан він не вважає за можливе –  хай усі бачать, що на шляху до волі ніхто не зупинить революційне селянство.

Коли доводилося відступати, Махно дбає про те, як вберегти жителів полишеного ним Гуляй-Поля чи іншого села від розправи ворога, віддає розпорядження загонові залишати його так, «ніби населення тільки слухало нас, але не надавало нам активної підтримки».

Махнова жорстокість патологічна ? То чому жорстокий Махно не насолоджувався кров’ю взятих у полон рядових австро-німецької, білої, червоної армій, а відпускав полонених ? Бо чинник зла не вони, а ті, хто послав їх. То до чого тут їхня кров ? Під час першого звільнення  Гуляй-Поля навіть наказує видати кожному австрійському солдату пляшку горілки та 50 карбованців із захопленої бригадної каси:

– Їдьте додому, робіть революцію.

І водночас безапеляційне, жорстоке: «Смерть ! Смерть за смерть кожного революціонера, смерть за кожну поґвалтовану селянку !». «Розстріляти». «І цих теж». «Повісити на найвищому хресті на цвинтарі, на груди пришпильте записку: «Треба боротися за звільнення трудящих, а не за катів та гнобителів»…

І водночас сльози на очах, коли вперше оглядає лави повстанців-селян, що прийшли під його прапор…

І: «Перекажи Марченкові, хай покладе свою сентиментальність до кишені».

Багато суперечливого переплелося в його характері, його житті, воєнному і мирному, в його ставленні до оточення. Галина Андріївна, дружина, розповідала, що міг нагримати на «малу розбишаку» Оленку –  а потім кілька днів не знаходив собі місця.

Була в ньому не надбана, а природна гречність, і людське око це зауважувало. Прості люди ототожнювали цю рису з інтелігентністю. «Начитаний був Нестор, інтелігентний, лайливого слова чи нечемного я не чув від нього ніколи» –  казав про Махна Мусій Єгорович Дашко, котрий жив неподалік оселі Махнів. Дашко працював механіком в економії, замовляв журнали, книжки у повіті, Нестор частенько брав у Місія Єгоровича що-небудь почитати.

Цікаво, що люди нерідко послуговувалися щодо Нестора Івановича визначенням «інтелігентний». Журналісту з Херсонщини Олегу Тимкову випало записати розповідь  жительки Нововоронцовки Бойко Клавдії Трохимівни, чуту нею від свого батька. І є там фраза, яка навдивовиж перегукується із казаним про Нестора Дашком: -«Тато говорив, що Махно здавався культурним та інтелігентним, а ще освіченим чоловіком». Але варто зацитувати всю розповідь К.Т.Бойко:

«Мій покійний батько робив у Воронцовці перукарем. Тато завжди ходив на обід додому. У 1919 році в селище вступив Нестор Махно, і от одного разу, в якийсь-то день тато примітив, що троє з війська Махна весь час крутилися біля перукарні. Тих трьох він добре запримітив. І коли прийшов з обіду, то замок з дверей було зірвано і весь інструмент забрано.

Батько пішов до Махна. Сказав, що вояки його обікрали. Нестор Іванович вистроїв свої солдат у три шеренги і тато упізнав їх. У них знайшли інструмент і дали по п’ятнадцять різок, а татові Махно подарував машинку для гоління і дві бритви. Тато говорив, що Махно йому здавався культурним та інтелігентним, а ще освіченим чоловіком».

Та повернімось у липень вісімнадцятого. Хоч справа висадить штаб спіткнулась об гуманність месників, але 29 липня перша акція таки відбулася: восьмеро молодиків напали на поміщицький маєток, а з його воріт вже виїхали на поміщицьких конях озброєним загоном –  вісім гвинтівок та револьвер командирові Нестору.

Один з тих восьми, Олексій Чубенко, згодом скаже, що Махно тоді в загоні нічим не вирізнявся, був як і всі, маленький і рівний. Це, мовляв, стосується і того часу, коли їхній загін об’єднався з загоном Щуся. Не будемо дивуватися цьому твердженню. Бо достеменно тут спрацював наш український синдром: де двоє українців –  там три гетьмани. Банальна істина. А в гуляйпільців цей синдром надто загострений – і до сьогодні.

Гуляйпільцеві важко визнати чиюсь перевагу, і хоча заради пристойності погодиться, але в душі –  нізащо. Це по-перше. А по-друге –  суперечить логіці подій. Адже про Махна знали на Гуляйпільщині й до німецького нашестя. Тут так і проситься сказати словами Володимира Сосюри: -«Усім відрізав хліба й волі веселий батько наш Махно».

Щоправда, у серпні-вересні вісімнадцятого він «Батьком» ще не був, але свій декрет про розподіл землі видав ще в сімнадцятому і впроваджував, отже, селяни вважали, що Махно дав їм землю. Ще Махна знали як організатора й першого голову Селянської спілки (згодом реорганізованої в Раду робітничих і селянських депутатів). Махно створював сільськогосподарські комуни. Махно формував добровольчий батальйон для супротиву окупантам, й ім’я Махна було знане вже й німцями у зв’язку з тим.

Про нього ж, про Махна –  щоб не було в людей надії на свого кумира –  пустили вороги чутку, що придбав він у Москві особняк, що житиме там, а на селян йому тепер начхати. «Махно з’явився !»  – покотилося Гуляйпільщиною, коли Нестор повернувся з Росії. Навіть повітові власті не зважилися заподіяти смерть засадженим в Олександрівську в’язницю Несторовому брату Савці та небожу Михайлові. Боялися Махнового гніву й кари.

І, врешті, сам же автор споминів Чубенко, десь за 20-30 рядків після слів «був, як і всі, маленький і рівний», описує звільнення Гуляй-Поля молодим повстанським загоном. Перелякані австріяки кричать «Ура Махне !» (а не Щусю чи Чубенкові), мітинг проводить Махно, а не хтось інший і так далі.

О.Чубенко: «Австрійська застава охороняла тільки головні виїзди, решта шляхів була абсолютно вільна. Обережненько, балочкою, ми під’їхали, розпитали й подалися на ярмарковий майдан. Це було 14 вересня за старим стилем. Був ярмарок, проти якого на заводі Вічлінського розмістилися австрійці, охороняючи заарештованих селян.

Ми їх умить оточили, вдарили з кулеметів і кинулися в атаку. А на дзвіниці вже били на сполох. (Була домовленість з церковним старостою бити в дзвони, як тільки розпочнеться бій, щоб селяни атакували з тилу. Перелякані австрійці, піднявши  над головою руки, гукали:

 –  Ура Махне !

Бригада склала зброю. Тоді ж, не злазячи з коней, ми обрали Революційний комітет, і Махно написав телеграму приблизно такого змісту: - «Всім, всім, всім ! Районний Гуляйпільський ревком повідомляє про зайняття повстанцями Гуляй-Поля, де відновлено радянську владу. Оголошуємо повсюдне повстання робітників та селян проти душителів та катів української революції австро-германо-гайдамаків. Гуляйпільський районний Революційний Комітет».

Телеграму відправили на пошту, звідки її було розіслано у всі кінці України. Махно зібрав мітинг. Людей було –  неозорий ліс. Він закликав австрійців не вірити офіцерам, котрі ведуть її хибним шляхом, а повернутись додому й там боротися за революцію. Місцеве населення він прохав у всьому відмовляти гетьманцям і не підкорятися владі.

Після мітингу солдати почали качати його й кричали «Ура!». Бригадну касу, що взяли, було роздано австрійцям, і вони просили нас взяти їх з собою. Але ми їм відмовили [8, с. 46-47].

Отже, «Ура Махне!». Значить, знали, кому «ура» кричати. Бо саме два-три тижні в серпні в поєднанні з ім’ям «Махно» перевернули все на Гуляйпіллі: чутки про загін летіли, обганяючи одна одну. Як сніг на голову, як грім з ясного неба, з’являлися повстанці там, де їх найменше сподівалися. Налітали на поміщицькі садиби, знищували тих, кого вважали за ворога селянина й революції, роздавали селянам майно. І  – шукай сліду. Бо вже в іншому районі, за сотню верств порубали варту, офіцерів, забрали поміщицьких коней та підводи. Наступного дня на них пантрують –  а вони вже в іншій місцевості перестріляли каральний загін, відбили від окупантів обоз із збіжжям. Роздали людям. Невловимі !

Посилали окупанти загони: -«Розгромити ! Знищити !»   Але як знищити вітра в полі ? А вітер той з’являється у самісінькому центрі Гуляй-Поля, де найбільше війська, чи розгулює в Пологах по перону в маскарадному строї поміж австріяк та гетьманців. Нестор неодноразово виряджався в жіноче вбрання –  невисокий, тендітний, вдало грав жіночі ролі в тому завжди небезпечному маскараді.

«Спіймати Махна !»  А Махно зі своїми хлопцями, перевдягненими в мундири варти, приєднувався до того самого загону, що шукав їх –  і знищував карателів. Старі гуляйпільці, свідки тих подій (про свою участь тоді не казали) полюбляли розповідати про Махнові витівки з перевдяганнями: то на базарі сиром торгує у вбранні сільської молодиці, то наречену зображує. «Як у казці про Колобка,  – казав дід Пурик.  – Ніхто не може спіймати».

Ось так у справах і боротьбі народився  лідер, іменем якого пізніше назвуть  найбільше в світі народне повстання  –  Махновщина…

Далі буде…

Джерело: В.Яланський, Л.Верьовка – «НЕСТОР  і  ГАЛИНА».

Станіслав Стеценко  / Mahno.info / Україна