Останнім часом інформаційна і гібридна неоголошена війна з боку агресивного північного сусіда стала  дуже часто вживати поняття «українська нація» в  зумисно спотвореному значенні свого «русского» нацизму і фашизму, вводячи в оману свій власний «русскій мір», совкову українську аудиторію, що продовжує за звичкою дивитися і «пережовувати» імперіалістичну облуду і зомбування цинічною брехнею з раша-ТВ, а також світове суспільство щодо дійсних подій в Україні.

Нині саме ті, хто прийшов зі зброєю в руках на нашу землю і застосовує увесь арсенал гітлерівського фашизму під час Другої світової війни, виключно з метою якось приховати власну агресивність і загарбництво, брехливо називає українців «нацистами» в лайливому значенні як «фашистів», спотворюючи саму сутність українського націоналізму і наше споконвічне прагнення до української національної держави. Адже поняття «нація» і «український націоналізм» немає нічого спільного ні з гітлерівським нацизмом, ні з путінським рашизмом, що проявляє  нині найжахливіші зразки  сучасного фашизму і нацизму в кривавій війні з Україною.

Читайте також: НАЦІОНАЛІЗМ ТА ШОВІНІЗМ: Два протилежні світи.

З другої половини ХХ століття «нація» стала чи не найбільш спірним терміном нашого лексикону. Її визначення почали пов’язувати, то з мовою, то з культурою, то з громадянством. Основна проблема таких трактувань в неправильному розумінні функціонування національного організму. Для того, щоб зрозуміти, чим є нація, варто насамперед зрозуміти з чого вона складається. Абсолютна більшість чомусь звикла вважати, що нація складається з людей. Це абсолютно не так. Це все одно як вважати, що стіна складається з цеглин, забуваючи при цьому, що цеглини без цементного розчину, що їх зв’язує, є не стіною, а купою. Зв’язки, які єднають людей для визначення нації є вирішальними. Предтеча українського націоналізму – Тарас Шевченко, дав універсальне визначення національного організму – як спільноти мертвих, живих і ще ненароджених. І між цими мертвими, живими й ще ненародженими цеглинами національного організму зв’язуючим цементом є кров. Кров пов’язує окремих людей у роди і та сама кров пов’язує окремі роди в націю. Тому нація складається не з людей, нація складається з родів. Рід є самостійною, але не самодостатньою частиною нації. Для вічного життя родові треба встановлювати родинні зв’язки з іншими родами. Для вічного життя нації необхідно, щоб такі зв’язки відбувалися в межах повноцінного національного організму.

Читайте також: НАЦІОНАЛЬНА  ІДЕОЛОГІЯ – ключ до Української державності

Але визначити націю тільки як сукупність родів недостатньо, адже простою сукупністю родів є плем’я – досить примітивне людське об’єдання, особливо не обтяжене якимось загальними керівними структурами. Нація ж є надзвичайно складною сукупністю родів, що пов’язує їх зв’язками системними й систематичними. Ці зв’язки, як правило, сполучені у складну ієрархічно-організаційну структуру, яку прийнято називати державою. Втім не кожна держава є формою існування нації. Хоча кожна нація має прямувати до побудови власної держави, щоб не бути поглиненою іншою нацією. Говорити про мирне співіснування націй можна лише досить умовно, адже воно можливе лише доти, доки ці нації не висунуть однакові претензії. Так само як між родами існує лад, допоки як у класичному прикладі з «Кайдашевої сім’ї» на межі не виростає груша.

Читайте також: НАВЕСТИ  ЛАД – ЦЕ ПРИПИНИТИ БЕЗВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ (+Відео)

Взагалі життя нації не можна порівнювати ні з чим іншим, окрім як з життям родів. Так, початок кожної нації, як і початок кожного роду достеменно не можна віднайти, адже батьки «засновників» нації чи роду мали своїх батьків, які також належали до цієї ж нації чи роду. Втім, кожна нація, так само як і кожен рід має момент, коли вона/він формалізувалися – рід вперше отримує прізвище, а нація – етнонім. Хоча прив’язувати окремий рід тільки до конкретного прізвища, а націю – тільки до конкретного етноміну не можна. Так князі Острозькі не були іншим родом, коли їх предки були Рюриковичами, а українці завжди були українцями, і коли їх називали русами, і коли вони називалися козаками. Тож ймення для нації і для роду є лише часовим позначенням, головним критерієм завжди буде кров. А цей фактор зумовлює визначальність природних інстинктів і законів як всередині роду, так і всередині нації.

Саме природні інстинкти, а не державне законодавство, міжнародні угоди чи загальнолюдські цінності, є підставою для природної гомогенності та родових/національних звичаїв і традицій. В роді і нації можуть з’явитися природно чужі елементи, але це не може позитивно впливати на міцність родового чи національного організму. Так само можна у цегляний паркан замурувати шмат дерев’яного тину чи в дерев’яний тин влести цеглину, але від цього міцність всього паркану серйозно постраждає. При цьому слід зважати на ступінь «чужості»: у вітчизняний цегляний паркан цілком могла б «вписатися» цеглина закордонного виробництва, яка на відміну від дерев’яних різок критично не вплинула б на міцність всієї конструкції. Але сучасні прихильники декадентських напрямів у мистецтві схильні дивитися на паркан, рід і націю виключно як на історичні атавізми чи елементи декору, які між тим природа (не зважаючи на уявлення декадентів) все ще лишає захисними спорудами.

Читайте також: ВІДНОВЛЕННЯ ЕНЕРГІЇ  і КАРМИ  РОДУ – ШЛЯХ У  ЩАСЛИВЕ  МАЙБУТНЄ

Як зазначалося вище і рід, і нація є спільнотами позачасовими (що складаються з мертвих, живих і ненароджених родичів), але на кожному історичному відрізку вони набувають певних форм-поколінь. Найкраще для розвитку цих спільнот, коли на кожному історичному відрізку вони втілюються у родини і держави відповідно. Наявність повноцінної родини і національної держави найкраще впливає на життя роду і нації. Але звісно роди можуть продовжуватися і без укладання шлюбів, а нації – без проголошення держав. Так, роди перериваються відсутністю наступних поколінь, а не відсутністю вінчаних пар, а націю знищують асиміляцією чи геноцидом, а не ліквідацією урядових структур. Таким чином продовженням до безкінечності життя нації є безперервність поколінь у родах, що її складають. Тож найкращою запорукою для національного майбуття є наявність великої кількості так званих традиційних родин. А найбільшою загрозою для нації є фактори, що руйнують інститут родини. Отже, найпершим завданням кожного, хто переймається долею своєї нації, є побудова власної родини, забезпечення її біологічного продовження та панування в ній традиційних цінностей.

Але тільки цього для націоналіста є замало. Адже як для нормального сну недостатньо тільки ковдри, а необхідна й хата, так і для повноцінного життя родини, роду й нації потрібна власна держава. І національна держава, на відміну від держави демократичної чи соціалістичної своєю головною цінністю проголошує не окрему вирвану від соціуму людину, а родину як органічну складову нації. Бо національна держава є нічим іншим як формою існування нації-надродини.

Читайте також: ОСНОВА УКРАЇНСЬКОГО ПАТРІОТА. Дмитро Донцов: ДУХ НАШОЇ ДАВНИНИ

Отже, Український НАЦІОНАЛІЗМ і українська НАЦОНАЛЬНА ДЕРЖАВА кардинально відрізняється від чужинських державоутворень та ідеологій,  бо МАЄ НА  МЕТІ  не загарбання чи завоювання чужих територій і поневолення інших народів (як раша), а звільнення від багатовікового рабства і окупації та  відновлення СВОБОДИ СВОЄЇ  НАЦІЇ і  ДІЙСНОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ  України. І саме на основі новітнього УКРАЇНСЬКОГО ПАТРІОТИЗМУ, що постав на Вогняному Майдані,  нині  викристалізовується  контрідеологія УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛІЗМУ, поєднаного з Духом нашої давнини , що має на меті звільнити українців від тисячолітнього економічного і духовного рабства та припинити існуючий  тотальний геноцид і грабунок.

БИЙТЕ,  РВІТЬ КАЙДАНИ,  ДОКИ ДУХ  НЕ ВМЕР !

Сила  ДУХУ  Української Нації  ПРОКИНУЛАСЯ !

СЛАВА  УКРАЇНІ !  ГЕРОЯМ СЛАВА!

СЛАВА НАЦІЇ !  СМЕРТЬ ВОРОГАМ !

Джерело: http://rid.org.ua/natsiya-yak-nadrodina/#more-1170

Станіслав Стеценко  / Mahno.info / Україна