ТИТАНИ, ЩО  ПІДПИРАЮТЬ  УКРАЇНСЬКЕ НЕБО: Іван  Низовий

Проголошувати ПРАВДУ має хоробрість далеко не кожен, а ЗДАТНІСТЬ  ПИСАТИ  РИМОВАНІ  РЯДКИ  і  СКЛАДАТИ ЇХ У  ВІРШІ  –  такий ДАР дається ЛЮДИНІ лише від Бога. А коли щира ПРАВДА  поєднується з ВІДВАГОЮ  Громадянина і Поета, тоді  народжується ЖИВЕ і  ТРЕПЕТНЕ  СЛОВО ПАТРІОТА, яке з часом стає ПРОРОЦТВАМИ, що вражають своєю точністю відчуттів і витонченістю бачення.

Іва́н Дани́лович Низовий   народився  3 січня 1942 року на засіллі Рудка поблизу села Марківки, нині Білопільського району, що на Сумщині в лихі часи війни, коли  село окупували гітлерівці,  хату знищила німецька бомба, а його  родина — бабуся, мама й сестричка Люда — знайшли прихисток у холодному сирому льосі. Там і народився зимової крижаної ночі майбутній поет. І від самих, можна сказати, перших днів свого життя йому довелося зазнати недитячих випробувань, коли воєнне і повоєнне лихоліття вже у півторарічному віці залишило його  круглим сиротою. 

Сьорбнувши повною мірою сирітської юшки і  безхліб'я та чудом виживши в повоєнні голодні роки, Іван Низовий, зростаючи роками і талантом, потім замислюється над життям в усіх його проявах, виливаючи свої роздуми в рядки філософських віршів, які вирізнялися  особливою громадянською позицією УКРАЇНСЬКОГО  ПОЛУМ’ЯНОГО  ПАТРІОТА, що завжди був нерозривно поєднаний з українським народом, його болем і стражданнями.

Хоча «савецкая страна» СеРеСеР вимагала рабської покори і славлення Москви та її тиранії, Іван Низовий ніколи не створював віршів «для красного слівця», натомість постійно писав на злобу дня, часто мимоволі римуючи свої думки про наболіле. Він порушує серйозні теми з усією гостротою свого правдолюбного слова у численних публіцистичних статтях, що публікцівлися в обласних і районних газетах.

Іван Низовий першим голосно заявив про національне пригноблення українців на Сході та Півдні УРСР, утиски української мови — невід'ємної ознаки народу. Він гостро виплеснув тривогу за долю української мови й загалом національної культури та моральності. «Бездуховність почалася з відмови від рідної мови, зі зневаги до рідної культури і повного незнання історичного минулого рідного народу».

Той особливий і нерозривний зв’язок з українським народом з роками загострив його чуття, які трансформувалися у віршовані пророцтва, що випереджали час: 

Гадюкою вповзає в Україну

Правічний «друг» із путінським лицем,

Несе руїну в нашу кураїну,

І в нашу душу щиру та наївну

Знов повіва північним вітерцем.

Це із «Застереження» Івана Низового від 2004 року, коли до прямої російської агресії ще було 10 років!

Нині, коли український народ спливає кров’ю своїх кращих синів і доньок,  Крим зрадливо запродано споконвічним ворогам-моsкалям,  від України відірвано Луганщину і Донеччину і підступно окуповано, а споконвічна українська земля щедро засівається «градами», снарядами, мінами і кулями північних братів-моsкалів та поливається кров’ю, удобрюється стражданнями і муками українців,  вірші Івана Низового вражають своєю далекоглядністю і прозорливістю:

Криворізько-донецьких республік,

Новоросій комусь подавай –

Україна ж не ламаний бублик,

Не покраяний геть коровай!

Адже цю воєнну загрозу поет, громадянин і пророк Іван Низовий передбачив ще в 1993 році, а коли читаєш його вірші – мороз іде по шкірі і навертається сльоза за загиблими і закатованими українцями, яких знову катують і жорстоко вбивають лише за мову, національність,  культуру  чи прапор.

Ми й нині щедрі,

Як були,

Без міри і без меж:

І флот, і море віддали,

І Севастополь теж.

І Крим невдовзі віддамо

(Нічого ж нам не жаль!) –

На нього ж ласиться, само

Собою, брат-москаль.

Тож, друже-брате, не бентеж

Душі – спокійно ляж

Під синім небом узбереж

І плюй на жовтий пляж,

І на чудного вусаня

Із тризубом в руці

Жбурляй щоночі і щодня

Дошкульні камінці.

І – регочи!

Хай чують степ

І весь козацький край,

Який веселий наш вертеп,

Який пекельний рай.

1995

Особливе ставлення в Івана Низового було до так званих «народних обранців» і представників державної влади, яких було обрано захищати народні інтереси. Спостерігаючи їх ненаситну жадобу до влади і народного добра, український Нострадамус Іван Низовий вже на другому році Незалежності в своїх українських катренах пророче передбачив грядущі соціальні катаклізми й потрясіння від ницого грабунку зрадників народу, які невдовзі перетворяться в мародерів, катів і вбивць:

Нас приведуть іще до Крут

Новітні «гетьмани» захланні,

Й закряче знову хижий крук

Над полем брані,

Ой, закряче,

І не одна душа заплаче,

І коні захропуть в тумані,

Залізних не порвавши пут!

А в березневий каламут,

На проліски блакитні ранні

Криваві ручаї з-під Крут

Хлюпнуть, неждані…

1993

Український письменник, поет, прозаїк, публіцист, журналіст, редактор, громадський діяч, автор понад 100 збірок поезій, прози, публіцистики, перекладів та творів для дітей, Іван Низовий лише свій перший і єдиний вірш написав російською, а ВСІ СВОЇ  майже 7000 ВІРШІВ  аж до останнього НАПИСАВ  РІДНОЮ  УКРАЇНСЬКОЮ.  Цінуючи понад усе людяність, Іван Низовий ніколи не боявся гострих кутів, а його бунтівний дух — це совість поета, яку можна ототожнити із совістю українського народу .

30 вересня 2011 року Івана Даниловича Низового не стало. Та справжній поет, що ще за життя став символом НЕСКОРЕНОГО УКРАЇНСЬКОГО ДУХУ - НЕ ВМИРАЄ. Він за життя збудував свій пам'ятник зі слів і рим, із радощів і жалів, Віри, Надії і Любові до свого народу, до України. Його щирі твори, вірші і пісні будуть жити доти, доки будуть живі його читачі й шанувальники, а сам поет Іван Низовий назавжди постав УКРАЇНСЬКИМ ДУХОВНИМ ТИТАНОМ, що підпирає НЕБО Луганщини і всієї України. 

* * *

Не любіть Україну лише на словах,

Не складайте присяги лишень паперові

Їй на вірність –

Без вас вона вічно жива

І міцніє від вашої від нелюбові!

Не паплюжте її поривання святе

Мати власні путі і надійні причали –

Україна стократ вам віддячить за те,

Що її не любивши,

Ви просто мовчали.

1998

* * *

Вірую –

В українське довготерпіння,

Що таки ж перетре каміння

Й по краплині вицідить воду,

Що розбавила кров народу!

Вірую! –

Буде кров і густа, й гаряча,

Закипить в ній козацька вдача,

Й під зіркими ізнов зірками

Вродить Гонтами і Сірками!

Вірую! –

Від Андрія від Первозванного

Для народу небезталанного

Все відпущено вищою мірою…

Вірую!

2001

Джерело:  Іван Данилович Низовий

Станіслав Стеценко  / Mahno.info / Україна