Факт агресії Росії проти України є, а суд заявив що немає.

Про те, що судова гілка державної влади геть зовсім корумпована і давно вже втратила будь-яку довіру в українців – відомо всім не тільки в Україні, а й в  усьому цивілізованому світі. Адже вже давно притчею во язицах стало систематичне винесення в Україні судових рішень  на  замовлення і навіть всупереч власного "чинного" бандитського законодавства.

Про останній  яскравий  приклад такого замовного та протизаконного судового рішення повідомили  «Правдиві Nовини» , розповідаючи про подробиці вирішального судового засідання від  6 вересня 2016 року  у судовій справі про встановлення факту збройної агресії РФ в Криму та на сході України.  Але це судове рішення особливе і має багато в чому визначально-показовий характер не тільки по своїй суті, а й по спрямуванню та наслідках.

Так якщо якийсь суд в Україні виносив рішення на користь якогось мажора чи відвертого бандита про стягнення з  українського дядька-трударя всього що він нажив важкою працею за все своє життя, то такий результат був ясним і зрозумілим –  таке судове рішення приймалося за наявності очевидного і дуже суттєвого хабара на користь корумпованого (читай – продажного) судді.  Але дане рішення апеляційного суду м. Києва від 6 вересня 2016 року ЗАПЕРЕЧУЄ  ІСНУЮЧИЙ НЕЗАПЕРЕЧНИЙ ФАКТ  ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ  РОСІЇ проти УКРАЇНИ.

Цинізм даного рішення особливий і показово-визначальний, бо ОСТАТОЧНО ВИСВІТЛЮЄ СУДОВУ  ГІЛКУ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ЯК ВОРОЖУ ДО  УКРАЇНИ і УКРАЇНСЬКОГО  НАРОДУ та  ТАКУ, ЩО ПІДТРИМУЄ і ЗАОХОЧУЄ ПОДАЛЬШУ  НЕОГОЛОШЕНУ  КРИВАВУ ВІЙНУ і ВІЙСЬКОВУ  АГРЕСІЮ Росії,  а своїм рішенням посягає на територіальну цілісність Української держави і державний суверенітет та недоторканність наших кордонів. При цьому дане рішення спрямоване не тільки проти незалежності і суверенітету України, а й проти усіх основних прав громадян України, в тому числі і прав на життя під час неоголошеної війни та прав на належний державний захист від агресора, що прийшов зі зброєю та кривавою війною на нашу землю.

Читайте також: Про корупцію, зрадництво, засудження  і каяття

А тепер до подробиць судового дійства, що відбулося 6 вересня в  суді:

Засідання відбулося під головуванням судді Котула Л.Г. о 12-00 в приміщенні Апеляційного суду міста Києва (вул. Солом'янська, 2А, Київ).

Суд відмовив у задоволенні заяви Станіслава Батрина про встановлення факту збройної агресії Росії проти України, відхиливши 8 клопотань заявника.

 Адміністрація Президента наполягає, що встановлення факту збройної агресії не впливає на права громадянина України.

Під час судового засідання заявник С. Батрин заявив 8 клопотань:

1. Про витребування доказів від МВС України про збройну агресію РФ проти України датовані 2014 - 2016 рр. (оскільки на офіційному сайті МВС оприлюднено повідомлення про те, що МВС володіє доказами збройної агресії РФ). 

Раніше клопотання було задоволено судом першої інстанції, а також судом апеляційної інстанції (повторно).

Натомість МВС надало суду 2 офіційні відповіді про неможливість виконання вимог суду з огляду на відсутність відповідального працівника на робочому місці. Вперше, така відповідь була надіслана з боку МВС до суду першої інстанції, сьогодні ж - і Апеляційному суду міста Києва. Не зважаючи на ухилення від виконання вимог суду та ймовірне приховування доказів, суд не вдався до витребування доказів, тобто відмовився від своєї ж ухвали про їх витребування. 

2. Клопотання про допит свідка - міністра А. Авакова 

З огляду на те, що МВС відмовився виконувати вимоги суду і надавати докази збройної агресії РФ через відсутність уповноваженої особи  на робочому місці (водночас розмістив офіційне повідомлення про наявність таких доказів), - заявлено клопотання про виклик та допит як свідка А. Авакова, - особу, яка відповідно до закону організовує діяльність МВС, виконує управлінські функції. Важливо, що задовольняючи клопотання про витребування доказів на попередньому засіданні, суд вже надавав оцінку у його обгрунтованості та необхідності витребування доказів. Тому їх неподання, відповідно до процесуального закону, задіює механізми для отримання доказів у інший спосіб, а зокрема, - допит осіб, яким відомо про докази. Як виявилося, суд свою ж ухвалу не виконує, а повнота та всебічність розгляду справи - це не питання для української Феміди. 

До того ж, Адміністрація Президента напогягла, що потреби допитувати А. Авакова немає.

3. Клопотання про допит свідка - начальника управління МВС, яке відмовилося виконувати вимоги суду і надавати докази збройної агресії через відсутність уповноваженої особи (водночас розмістив офіційне повідомлення про наявність таких доказів).

Аналогічна мотивація.

4. Клопотання про витребування доказів від МВС: докази збройної агресії РФ за 2014-2016 рр.

Так, з двох відповідей МВС на вимоги суду, вбачається маніпулювання вимогами : замість доказів агресії, в МВС дозволили собі зазначити про неможливість надання "підстав для розміщення такої інформації на сайті". Звісно, ми не запитували у МВС про підстави для розміщення інформації на сайті, - ми зверталися з клопотанням про витребування доказів агресії РФ; раніше суд вже висловився: вважав наше клопотання обгрунтованим та задовольнив його. З огляду на викладене, ми просили суд виконати вимоги своєї ж ухвали про витребування доказів та витребувати докази збройної агресії РФ від МВС.  Суд відмовив.

5. Клопотання про витребування доказів від Генеральної прокуратури України: докази збройної агресії РФ за період 2014-2016 рр. 

Суд першої інстанції задовольняв таке клопотання і ГПУ раніше виконувала ухвалу суду і надавала докази, однак 30 серпня 2016 року, після офіційного повідомлення Ю. Луценко, стало відомо про такі, що існували раніше, але не подані до суду докази з боку ГПУ. Так, як заявлено  Ю. Луценком, злочини РФ зафіксовані у 800 томах кримінальних справ (з них 350 мають гриф "Таємно" і "Цілком таємно"). Таким чином, ГПУ надано до суду меншу частину документації, та не надано істотно більшу частину доказів. Виникло питання про повне виконання ГПУ вимог ухвали суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження доказів. Але суддя риторично констатувала: "в суд вже надавалися докази, яка мета залучення доказів?"... цікаво, а як суд віддає перевагу одним доказам над іншими, не дослідивши їх у сукупності ? Суд відмовив у витребуванні.

6. Клопотання про відкладення розгляду справи

Встановлено, що 7 вересня 2016 року Генеральний прокурор України надасть звіт про наявні та зафіксовані злочини агресії РФ проти України на комітеті Верховної Ради України з питань безпеки та оборони. Заявлено відповідне клопотання з огляду на те, що звіт ГПУ має вплив на вирішення справи про встановлення факту збройної агресії РФ проти України. Суд відмовився. 

7. Клопотання про можливість задати запитання представнику Адміністрації Президента

Стаття 27 Цивільного процесуального кодексу гарантує таке право. Норми права щодо апеляційного розгляду не обмежують таке право заявника. Водночас, в попередньому судовому засіданні колегія суддів вперше відмовила у можливості ставити запитання. Сьогодні ж, колегія повторно відмовила у такому праві (!!) зіславшись не на норму права, а на роздуми. Натомість суддя роз’яснив нам право надавати пояснення. 

8. Клопотання про долучення доказів

Вже під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції заявник довідався (встановив), що починаючи з 1997 року РФ вчиняла ряд дій, які мають ознаки збройної агресії. Так, за період базування в Україні Чорноморського Флоту, Росія без узгодження з Україною ввозила на територію держави техніку, озброєння, неодноразово порушувала сам договір через дії своїх військових. Відповідно до Закону України "Про оборону України", чітко ідентифікується, що такі дії є актами агресії. Водночас, з 1997 року такі дії не визначалися агресією, факт агресії РФ не встановлювався. Цим самим, вказане може означати, що чинне законодавство не дає підстав для висновку, що одне з вказаних діянь чи їх система автоматично трактуються як акт агресії. Необхідно додатково встановлювати факт агресії на підставі доказів. І це можливо в судовому порядку у разі, якщо органи державної влади займають дві взаємовиключні позиції.

Отже, дякуємо суду за ряд процесуальних порушень, які ми пригадаємо в касаційній скарзі)

Водночас, маємо і позитивні новини: вчергове було спростовано заяви скептиків про те, що заява громадянина України про встановлення факту збройної агресії РФ проти України не підлягає розгляду в суді і про те, що суд апріорі не може розглянути справу, оскільки має місце питання міжнародного публічного порядку. Суд не закрив провадження у справі, а розглянув справу по суді та виніс рішення. Цим самим, ключова позиція органів влади все ж таки була відкинута судом.

До слова, представник Адміністрації Президента, вчергове наголосив, що факт збройної агресії Росії проти України не створює для заявника як громадянина ніяких юридичних наслідків.

Важливо відзначити, що Міністерство закордонних справ України повторно висловило думку про правомірність задоволення судом заяви про встановлення факту збройної агресії проти України. 

Мотиви рішення будуть оприлюднені після виготовлення повного тексту судового рішення. Водночас, стратегічним результатом для нас залишається не саме по собі рішення у справі, а легалізація доказів, які зібрані у даній справи. Такі докази будуть мати оцінку по проходженні років, і по завершенні судової справи - будуть оприлюднені у хронологічному порядку у публічній площині. Цим самим, громадяни зможуть посилатися на факт збройної агресії РФ, маючи належну доказову базу.

Нагадаємо, що участь у даній справі приймають : заявник Батрин Станіслав Віталійович, Служба безпеки України, Міністерство оборони України, Міністерство закордонних справ України, Міністерство юстиції України, Генеральна прокуратура України, Антитерористичний центр при СБУ, Посольство Російської Федерації в Україні, Президент України в особі Адміністрації Президента. 

Нас відводять від логіки визнання Росії агресором, а підводять до підступного судового визнання Росії державою, яка лише "підтримує" сепаратизм на сході, як певний рух добровольців, що начебто борються за свої свободи. Натомість, визнання факту того, що Росія вчиняє на сході України агресію, а не підтримує сепаратизм, дає унікальні можливості для України: як в частині правових наслідків, так, у першу чергу, у плані відстоювання перед світом ідеї про посилення санкції відносно Росії та формування стратегії захисту інтересів держави.

Джерело:    Апеляційний суд відмовив у визнанні факту агресії Росії проти України

Станіслав Стеценко  / Mahno.info / Україна