Коли тато мене десь  в  середині 60-десятих  ще  малим  відвозив на  все літо  в  село до тітки, одним із перших свідомих  дитячих вражень було те, що  АБСОЛЮТНО  НЕЗНАЙОМІ ЛЮДИ,  яких  ми зустрічали йдучи по довгій сільській  вулиці, де на одній стороні стояли білі  хати, а на іншій стороні  був  величезний сад,  ДОБРОЗИЧЛИВО  ПОСМІХАЛИСЯ і  НАДЗВИЧАЙНО  ЩИРО ВІТАЛИСЯ з моїм татом  і   зі  мною. Незнайомі мені  люди   виходили з дворів  і  щиро  бажали  нам  кожному «доброго ранку»,  чи «доброго дня», «доброго вечора» або   «доброго здоров’я»,  давали напитися холодної води чи молока з глека, що діставали з  глибокого колодязя, або ще й пригощали смачними пиріжками з вишнями чи гарбузом.  Здивований по дитячому такою  увагою і щедрістю незнайомих, я запитував тата чому ці люди не знають мене малого, але ВІТАЮТЬСЯ  ТАК, ЩО  АЖ  ПРИЄМНО В  ГРУДЯХ.   А тато, як вчитель від Бога,  мені пояснював, що вони знали  мого дідуся, знають  мою тітоньку  Надію і дядька  Дмитра, до яких ми приїхали, а  по  характерним рисам наших  облич  та по  нашим   очам пізнають нас як родичів своїх односельців.   Тоді ще мені тато  наказав, щоб я завжди  до старших звертався на «ви»,  вітався першим до усіх  старших  і дорослих  людей  і  ця  добра  звичка залишилася зі  мною на все життя.

Пізніше, вже  у 80-десятих,  по Україні пішло  тотальне зросійщення, українські школи залишалися тільки в селах і районах, а  по великим і малим містам та  селам  одночасно покотилася  чергова  партійна «антиалкогольна» кампанія,  що супроводжувалася вирубуванням садів  і  виноградників, жахливим пияцтвом  і  значним підвищенням рівня злочинності.   Саме тоді, під час   «розквіту  соціалізму» українська  мова   була зарахована до  «сєльского нарєчія»  і  якщо хтось  говорив  українською, то його  негайно називали селюком, тобто людиною  другого сорту, якщо не вміє  розмовляти на «абщєпрінятом».  Хоч я закінчив українську школу, проте вступні екзамени до вишу  мені, як  і  більшості  україномовних  українців  доводилося  здавати  на «абщєпринятом», в результаті чого нам сміючись приймальна комісія говорила:  −« Із сєльськай местнасті ?  Тагда вам на завод  ілі  фєрму !»    

Саме тоді майже вся Україна, особливо південна, східна   і центральна,    замість рідної мови почала  навіть  в селах  використовувати  дикий  суржик, в якому  русско-украйонські слова  і  вирази були перемішані  з  тюремними   матюками з  деякими місцевими особливостями  і  говірками. Відповідно  і   українські вітання  з щирими побажаннями  добра вранці, вдень  і  увечері «хомосовєтікус» замінив  на  спрощений «совєцький» варіант вітання – «Здрасцє». 

На відміну від українського звичаю бажати зустрічному добра, москалі використовували наш звичай вітання для особливого приниження українців, зумисно організовуючи бойкот кожному, хто продовжував говорити українською, ДЕМОНСТРАТИВНО  НЕ ВІТАЮЧИСЬ.   

Таке ПРИНИЖЕННЯ  НА  ПОБУТОВОМУ РІВНІ  ЗАСТОСОВУВАЛОСЯ  СКРІЗЬ і  ПОВСЯКЧАС  ДО УКРАЇНЦІВ, які  намагалися зберігати свою НАЦІОНАЛЬНУ  ІДЕНТИЧНІСТЬ,  КУЛЬТУРУ, МОВУ,  РІДНУ  ВІРУ.  Навряд щоб це було випадковим збігом, але саме таке ПРИНИЖЕННЯ  ОРГАНІЗОВАНОЮ ВІДМОВОЮ  ВІТАТИСЯ  особисто до мене і до УСІХ  членів моєї родини  навіть вже після 2000 року організовувала моя колишня сусідка на прізвище Москаленко. При цьому «москаленки»  публічно навчали  інших  моїх  сусідів, щоб замість  привітання до мене чи до моїх дітей і батьків «єтіх  хахлов нужно пасилать матом».  Ось така кардинальна різниця  між українцями і москалями була раніше і залишається до нині.  Тобто, НАЦІОНАЛЬНІСТЬ  і  КУЛЬТУРА  ВИЗНАЧАЄТЬСЯ  ВЖЕ ЗІ  ЗВИЧНОГО  ВІТАННЯ.

Час  і  важкі випробування різко  змінюють пріоритети, а своїх ворогів  ми вже знаємо  назавжди. А щоб ще краще відрізнятися від своїх споконвічних і  смертельних ворогів,  УКРАЇНЦІ ВСЕ  БІЛЬШЕ  і БІЛЬШЕ  ЦІКАВЛЯТЬСЯ  СВОЄЮ  РІДНОЮ ІСТОРІЄЮ  та  ПРЕДКОВІЧНИМИ   НАЦІОНАЛЬНИМИ  ЗВИЧАЯМИ  і КУЛЬТУРОЮ    ВИХОВАННЯ.  Можливо для когось потрібні конкретні приклади чи  докази ?   З  абсолютною впевненістю можу стверджувати, що саме завдяки ЗБЕРЕЖЕННЯ  КУЛЬТУРИ  НАЦІОНАЛЬНОГО  ВИХОВАННЯ В СІМ'Ї,  мої вже дорослі сини (36 і 31 рік) змалечку навчені звертатися до тата і мами та до УСІХ СТАРШИХ і незнайомих людей виключно на «ви».  Ті, хто раніше на цей важливий елемент національного виховання  не звертав  увагу або ставився до цього скептично, зараз пожинають  гіркі  «плоди»  у вигляді хамства, крайньої неповаги і навіть грубощів з боку своїх дітей і онуків, що виховувалися  по порадам і програмам  чужинців-окупантів. Той хто уважно погляне на предковічний звичай українців на  цьому відео, той помітить з якою глибокою  повагою і ШАНОБЛИВИМ ПОКЛОНОМ  ВІТАЮТЬСЯ  і  ставляться українці до своїх рідних, знайомих та  захисників, що повертаються з війни.

Цей епізод ЯСКРАВО  ПІДТВЕРДЖУЄ НАДЗВИЧАЙНО  ВИСОКУ  КУЛЬТУРУ УКРАЇНЦІВ  з  ГЛИБОКИМИ ТИСЯЧОЛІТНІМИ  КОРЕНЯМИ НАЦІОНАЛЬНОГО  ВИХОВАННЯ, яке  НАМ СЛІД  ПАМ’ЯТАТИ,  ВІДНОВЛЮВАТИ і  ПРИМНОЖУВАТИ, ЩОБ  ЗБЕРЕГТИ  СВОЮ НАЦІОНАЛЬНУ  ІДЕНТИЧНІСТЬ  і НЕПОВТОРНІСТЬ,  ЯКА  НАС ВІДРІЗНЯЄ  від  УСІХ  ІНШИХ  НАЦІЙ  В  ЦЬОМУ ЖОРСТОКОМУ  і  ПРЕКРАСНОМУ  УКРАЇНСЬКОМУ СВІТІ.