НАЦІОНАЛЬНІ ГЕРОЇ: Іван Сірко (+Відео)
Українська земля завжди була надзвичайно багата талантами і героями, які своїми славетними справами і всім своїм життям стали прикладом відданого служіння своєму народу. Там де вороги і окупанти старанно плюндрували і всіляко знищували навіть саму пам’ять про славетних українців, в народних переказах і легендах , в кобзарських піснях і приказках, український народ щиро і свято зберігав та охороняв священну народну пам'ять, свою любов, велику шану і повагу до своїх героїчних захисників.
Але нині, коли в Україні лютує чергова кривава війна з предковічними ворогами москалями, внутрішні колаборанти і зрадники, окупанти і раби «руцкава міра» намагаються знищити в будь-який спосіб наростаючий спротив українського народу, зневажаючи, спотворюючи , плюндруючи і ставлячи під сумнів звершення і героїзм не тільки сучасних національних героїв України як «кіборгів», що самовіддано захищають Україну і всю Європу від Московських ординців, а й ставлять під сумнів навіть ім’я легендарного полководця Івана Сірка.
Особливо образливими і неприйнятними виглядають репліки «українських» порохоботів і путіноїдів, які хоч і змушені визнавати його непереможний шлях військової звитяги, але при цьому заявляють, що Іван Сірко як політик – нікудишній, мовляв нічого його ідеалізувати чи прославляти. Таке сміють заявляти лише боягузи, нездари, ледарі і пристосуванці, які окрім словесного срачу у хвейсбуці та інших соцмережах «рускава міра» більше нічого в своєму житті видатного не змогли і не здатні здійснити.
Лише ті, хто хоч раз спробував на собі тягар відповідальності за долю і життя інших людей на війні, НІКОЛИ НЕ БУДУТЬ ПЛЮНДРУВАТИ ВІЙСЬКОВУ ЗВИТЯГУ СВОЇХ ЛЕГЕНДАРНИХ і СЛАВЕТНИХ ПРЕДКІВ. І саме зараз, коли так багато навколо ворогів, зрадників і пристосуванців, у надзвичайно складний і важкий час чергової ворожої агресії і ведення НАРОДНОЇ Війни за Звільнення і Незалежність, слід згадувати частіше добрим словом про легендарного Українського Характерника Івана Сірка.
Валентина Дружиніна: ІВАН ДМИТРОВИЧ СІРКО
ІВАН ДМИТРОВИЧ СІРКО (1605-1680) – один з найвидатніших політичних діячів і полководців України. Козацький ватажок, кальницький полковник, легендарний кошовий отаман Запорозької Січі й усього Війська Запорозького Низового.
Дмитро Яворницький, дослідник запорізького козацтва, місцем народження Івана Сірка називає Мерефу, козацьке поселення в Харківській області. Історик Юрій Мицик, місцем народження кошового вважає Поділля, сотенне містечко Мурафу (Мурахву) Брацлавського полку Вінницької області. Він був найславетнішим кошовим отаманом Чортомлицької Січі. Це підтверджує його обрання кошовим протягом 12 років.
І.Д.Сірко провів 54 битви, жодного разу не був переможеним. Підтримував Богдана Хмельницького у боротьбі з поляками, але був проти переходу під протекторат Росії і присягу російському царю не підписав, вважаючи Запорізьке Військо вільним і незалежним у своїх відносинах з іншими державами. Як небезпечний для російського царя претендент на пост гетьмана України відбував заслання у Тобольську (1672).
Татари називали його «урус-шайтаном» – «руським дияволом», а татарські матері лякали його іменем своїх дітей. Султан наказав молитися в мечетях, щоб загинув отаман Сірко, який дошкуляв набігами на Крим та ногайські степи. Історики відзначають його вміння швидко орієнтуватися в змінних обставинах і швидко приймати неординарні рішення. Вважається, що саме у Чортомлицькій Січі 1676 р. І.Д.Сірко підписав листа запоріжців до турецького султана Мехмета IV. Цей момент відображений І.Ю. Рєпіним на своїх полотнах.
Зовнішність: На зріст був 176—180 см, міцної статури. Мав правильні риси вилицюватого обличчя. Ніс прямий із горбинкою. Мав рудувате волосся. Сучасники зазначали, що Сірко мав «Божий знак»: на нижній губі отамана з правого боку була родима пляма червоного кольору. І. Сірко був сильною людиною, мав глибоке почуття власної гідності й вирізнявся почуттям гумору та дотепністю.
Він ніколи в запалі битви не переслідував ворога, що відступав, в мирний час не брав здобичі й не чинив розбою. Ні сучасники, ні народні перекази не звинувачують Сірка в жорстокості заради жорстокості. На відміну від гетьмана Івана Мазепи, отаман Іван Сірко не уславився романтичними історіями. Дружину Івана Сірка звали Софія. Вона була молодшою від чоловіка, народила двох синів і двох доньок, коли йому було за сорок.
Д. Яворницький з'ясував, що доньки кошового вийшли заміж, Іван Дмитрович мав двох зятів: «один – Іван Сербій, а другий – Іван Артемів, перший – козак з лівої сторони Дніпра, а другий – козак Харківського полку, обидва мешканці слободи Мерефи». Джерела засвідчують, що старший син Петро Іванович Сірко був одружений із донькою представника молдавської знаті Міхая Хінкула, гармаша, одного з керівників повстання проти молдавського господаря Георгрія Дуки.
У липні 1673 року козаки здійснили вдалий похід на Крим, та для сина кошового Івана Сірка він став останнім. В боях загинув і другий син І.Д.Сірка.
Помер отаман у селі Грушівка, затопленому Каховським
водосховищем. Прах отамана зазнав перепоховань поки не був перенесений у 1967
р. до кургану Баба-могила. Череп його вилучався і досліджувався в лабораторії
антрополога М.М. Герасимова. Був долучений до останків 2000 р.
Могила кошового отамана Запорізької Січі (Війська Запорізького) Івана
Дмитровича Сірка (1605-1680), уродженця Вінницької обл. - знаходиться на березі
Дніпра в районі с. Капулівка під Нікополем на вершині стародавнього кургану.
Людмила Сидорук-Кореновська : «В історичному романі Юрія Мушкетика «Яса» описано як славетний кошовий отаман Запорізького війська Іван Сірко, при звільненні більш семи тисяч полонених українців з Кримської неволі, виявив, що майже третина з них звикла жити в рабстві та й не дуже то хотіла повертатися на опустошені місця своєї Батьківщини.
Тоді Іван Сірко дійшов висновку: – «Якщо їх оселити в Україні, то вони стануть потенційними зрадниками у скрутні часи, а якщо відпустити назад до Криму, де вони вже призвичаїлись жити в неволі, то ці колишні співвітчизники будуть підсилювати економіку ворога і народжувати дітей, які прийдуть з ворожим військом грабувати й плюндрувати Неньку-Україну. Тобто стануть яничарами.»
Тож, щоб уникнути такої біди й наруги для української нації в майбутньому, непереможний отаман запропонував відділитися всім бажаючим повернутися до Криму полоненим. Таких виявилось більш як дві тисячі. Іван Сірко їх відпустив...
А потім, свідомо беручи тяжкий гріх на свою душу, наказав молодому загону козаків, догнати їх та винищити шаблями впень. Після чого під'їхав і помолився над трупами, сказавши, що це його особистий гріх і саме йому цей гріх і спокутувати перед Богом і людьми».
Козацька звитяга. Випуск №17. Історія. Іван Сірко
Вічна СЛАВА Івану Дмитровичу Сірку !
Слава НАЦІЇ, що має таких ГЕРОЇВ !
Смерть ворогам !
Станіслав Стеценко / Mahno.info / Україна